Блоги → Перегляд
Мітки Перша Світова війнакомунізмбільшовизмєврейський комунізмєвреїімперіалізммарксизмкапіталізмКарл МарксВолодимир ЛенінЛенінЛенинПетроградРосіяРосійська імперіяАнтантаТроїстий союзБританіяБританська імперіяЛондонНімецька імперіяНімеччинаВеймарська республікаБерлінБаваріяМюнхенБременЕльзасСтрасбургФранціяІталіяБолгаріяОсманська імперіяАвстро-Угорська імперіяСШАВашингтонЄвропаслов'яниСтамбулКонстантинопольправослав'яГреціяМала АзіяБосфорСередземномор'яСуецький каналБлизький Східросійський ведмідьАвстріяУгорщинаСербіяГаврило ПринципФранц ФердинандСараєвьке вбивствоГаагаЛоуренс Аравійськиймасониєврейські масонимасонствотеорія змовитеорія єврейської змовиЖовтнева революціяЛистопадова революціядемократіясоціал-демократіяВільгельм IIМикола IIКарл ЛібкнехтРоза ЛюксембургКурт ЕйснерЕрнст ТоллерГустав НоскеСоюз СпартакаКомуністична партія НімеччиниФрідріх ЕбертІнтернаціоналКайзерПауль ЛевіФранц МерінгЕріх МюзамГустав ЛандауерЄвген ЛевинеКарл РадекКарл СобельсонАдольф ГітлерГітлерБаварська радянська республікаБременська радянська республікаЕльзаська радянська республікаРадянсько-польська війнаГамбургпанславізмРосійська імперська арміяКайзерівська арміяБрусиловський проривОлексій БрусиловЛуцький проривЛуцькКарпатиГаличинаГромадянська війнаБілогвардійціГабсбургиРомановиРеспубліка Німецька австріяКарл РеннерАншлюсТретій РейхДруга Світова війнаРадянська РосіяСРСРСССРСловацька радянська республікаРеспубліка БанатТарнобжезька радянська республікаКавказТуреччинаосманиАнатоліяБрест-ЛитовськБрестТомас Едвард Лоуренспринц ФейсалАрабське повстанняарабитурки-османиМустафа КемальАтатюркцивілізація

«Перша Світова війна: завалити трьох одним вистрілом» або «Єврейський комунізм по-німецьки: Листопадова революція, яка покінчила з Німецькою імперією та яка стала в прямому сенсі єврейською»

Неділя, 13:56, 15.11.20

Рейтинг
23 0
Переглядів
609

0
0

 

«Перша Світова війна: завалити трьох одним вистрілом»

або

«Єврейський комунізм по-німецьки: Листопадова революція, яка покінчила з Німецькою імперією та яка стала в прямому сенсі єврейською»

11 листопада 1918 року завершилася Перша Світова війна, яка розгорнулася між двома воюючими блоками – Антантою та Троїстим союзом. Дані блоки виникли наприкінці 19 та на початку 20 століття шляхом укладання між імперських мирних договорів у Європі. В результаті в Антанту увійшла Британська, Російська імперія та Франція. В Троїстий союз увійшла Німецька, Австро-Угорська імперія та Італія. Хоча остання (Італія) на початку війни оголосить нейтралітет, а в 1915 році вступить у військовий конфлікт на боці Антанти. Проте до Троїстого союзу приєднається Болгарія і Османська імперія. Нова війна в Європі була спрямована на перерозподіл сфер впливу на карті світу і для придушення робітничого руху. Дана війна по задумах масонів мала стати виснажливою та докорінно змінити геополітичний баланс сил на планеті. Британська імперія, яка напередодні війни була по суті панівною імперією в світі, боялася конкуренції з боку нарощуючої м’язи Німецької імперії, яка була доволі молодою, так як всі німецькі землі завершили своє об’єднання лише у 1871 році. Технологічний, науковий, економічний, геополітичний розвиток та прогрес цієї молодої імперії турбував Британію. Лондон не хотів повторення сценарію «Наполеонівських війн», коли у них під носом Франція наростила перевагу у всіх сферах, що ледь всю Європу не підкорила.

Також слід згадати, що на сході був «російський ведмідь», який хоч технологічно та науково суттєво не розвивався, але мав великий золотий запас та армію. Петербург тоді марив ідеєю об’єднання всіх слов’ян в одній імперії, тому намагався підкорені слов’янські народи Балкан та Центральної Європи звільнити з під гніту Австро-Угорської імперії та послабити вплив Османської імперії на ті ж Балкани, та у якої також хотів відбити Константинополь (Стамбул). Це місто вони хотіли відбити під виглядом святої війни, щоб типу звільнити батьківщину Православ’я. А насправді хотіли отримати контроль над Босфором (протока), який давав вихід у Східне Середземномор’я. І також звільнити братню православну Грецію від османської загрози. Звичайно такий сценарій не задовольняв Лондон, бо це означало чергове зміцнення «російського ведмедя», лапи якого міцно стали б на Центральну та Південну Європу, а кігтями він шкрябав би – Західну Європу.

Проте Британія розуміючи, що самим здолати швидко зростаючу Німеччину, їм не посилам, а по-друге враховуючи факт, що Романови - правляча династія в Петербурзі мала німецьке походження (рід Гольштейн-Готторпи) та й самих німецьких колоністів у Росії було кілька мільйонів (які також займали всі провідні позиції у суспільстві), то об’єднання Берліну і Петербургу в союз було б смертельно небезпечно для Лондона. Тому їм довелося піти на мир з Росією, щоб Німеччину затиснути з двох боків. Хоча Микола II до останнього намагався перенести «сараєвський конфлікт» (вбивство сербом Гаврилою Принципом австрійського імператора Франца Фердинанда у Сараєво, що і спричинило появу цієї війни) Сербії та Австро-Угорщини в Гаагу (міжнародний суд в Голландії) та уникнути війни. Проте Британії це було б не вигідно!

Ще одна імперія, яка мозолила очі Британії, це була Османська імперія, яка контролювала Східне Середземномор’я та Суецький канал, який дозволяв британським суднам з Європи діставатися Азії, а не обпливаючи Африку (що робило б лишнє пів коло). Тому на Близький Схід (там де є вихід до Суецького каналу) Лондон відправив свого агента – Лоуренса Аравійського, мета якого була підняти місцеві племена проти османського правління, обіцяючи їм незалежність, здобуття якої призвело б до падіння колоніальної системи Стамбула. Хоч всі звинувачують Німеччину у початку цієї війни, але насправді найбільше її жадала Британія, яка забігаючи наперед, отримала те що хотіла.

Також слід не забувати про масонів США, які стали новим активним гравцем на міжнародній арені. Так як США вбирали у себе все найкраще з Європи, то те все найкраще хотіло мати вплив над історичною Батьківщиною. Тому Британія на ряду з американськими масонами, згодом також скористалися німецьким засланням Леніна у Петроград (з початком війни у 1914, Петербургу змінили його німецьке закінчення, яке стало більш «русским» - Петроград) в 1917 році. Бо по суті «німецькими руками», які послали єврейський комунізм в Росію, тими ж «німецькими руками» в листопаді 1918 року (практично рівно через рік після революції у Росії) було прийнято комунізм, але уже «британо-американо-єврейський».

«Листопадова революція» 1918 року у Німецькій імперії по своєму значенню особливо не поступається російській «Жовтневій», але в істориків саме російська революція стала «намбер ван». Хоча німецька революція, також відбулася в кінці війни, розвалила імперію та по суті почала громадянську війну між комуністами та демократами в країні. Тоді на протязі 1918 і 1919 років, активно на просторах колишньої Німецької імперії проголошувалися псевдо комуністичні республіки (Бременська, Баварська), як і в Росії. Проте на відмінну від російської революції у якій комуністи здобули перемогу, в німецькій навпаки, комуністи зазнали поразки. А так суть однакова!

Враховуючи той факт, що українцям «Жовтнева революція» дуже знайома з курсу, як всесвітньої так і української історії, сенсу не бачу детально описувати ті події у Росії. Тому обійдуся поверхнево і більш сконцентрую увагу на революційних подіях у Німеччині, Австро-Угорщині (яка просто стала «жертвою» геополітичних інтриг) та в Османській імперії. Хоч «трійцею покійників» або просто «жертв» Британії є Німецька, Австро-Угорська та Російська імперії, які впали ще під час Першої Світової війни, то Османська імперія - виняток, бо впала, аж в 1922 році і не від комунізму, на відмінну від тих трьох!

«Німецька революція: початок повстання матросів у місті Кіль»

Почалась сама революція з повстання матросів у Вільгельмсгафені та Кілі (3-5 листопада 1918), а за декілька днів охопила всю Німеччину. Безпосередньо до повстання привела інструкція адмірала Шеєра від 24 жовтня 1918 р., згідно з якою німецький морський флот відкритого моря повинен був іти у «останню вирішальну битву» проти британського флоту. І це попри те, що нове правління під керівництвом принца Макса фон Бадена в ході місячного перемир'я уже прощупувало ґрунт для укладання миру з країнами Антанти. Перед планованим боєм німецький флот встав на якірну стоянку поблизу м. Вільгельмсхафена. Тут в ніч з 29 на 30 жовтня частина екіпажів лінкорів «Тюрингія» та «Гельголанд» відмовилась іти на смерть. Ті хто ж зберіг вірність присязі, навели зброю на повсталих і змусили їх 1 листопада повернутися в порт приписки Кіль. Більше тисячі матросів були заарештовані. Багато матросів все ж підтримували повсталих моряків, і прийняли рішення провести великий мітинг в підтримку арештованих - 3 листопада. Мирна демонстрація матросів, котрі вимагали звільнення своїх товаришів, і робітників, що вимагали «хліба і миру», була розстріляна військовим патрулем. Було убито 9 та поранено 29 осіб. У відповідь один із матросів застрелив лейтенанта, що командував патрулем. Солдатів роззброїли. Губернатор балтійських портів адмірал Сушон наказав терміново викликати в Кіль вірні кайзеру війська, щоби подавити повстання. Але піхотні частини, послані в Кіль, виступили на стороні повсталих. До вечора 4 листопада, повсталі розбили урядові війська і весь Кіль опинився в їхніх руках. Матроси вибрали першу в ході революції 1918—1919 рр., Раду робітничих і солдатських депутатів під керівництвом Карла Артельта, старшого кочегара 3 дивізіону міноносців. На всіх кораблях, крім одного, що вийшов у море, були підняті червоні прапори (це символ єврейських комуністів). Заарештовані матроси були звільнені. Єдиною жертвою в цей день став капітан лінкора «Кьоніг» - Венігер, який намагався завадити підняти на щоглі червоний прапор, через що і був застрелений. Представники корабельних команд і матросів склали в казармах на березі «14 кільських пунктів»:

звільнення всіх політичних в'язнів;

повна свобода слова і друкування;

відміна поштової цензури;

належна поведінка керівництва з командою;

повернення всіх товаришів на кораблі і в казарми без покарання;

заборона виходу кораблів в море за будь-яких обставин;

заборона на дії по захисту, пов'язані з кровопролиттям;

виведення всіх військ, що не входять до складу гарнізону;

всі заходи захисту приватної власності встановлюються безпосередньо радою солдатських депутатів;

поза вахтою нема командирів;

необмежена особиста свобода для кожного після закінчення вахти і заступлення на наступну;

ми вітаємо в наших рядах всіх офіцерів, які згідні з діями ради солдатських депутатів;

кожний член ради солдатських депутатів звільняється від несення вахти;

в подальшому всі заходи приймаються тільки за згодою ради солдатських депутатів.

Ці «14 пунктів» були прийняті 5 листопада 1918 року. Придушення повстання уряд Макса Баденського доручив одному з правих лідерів соціал-демократів — Густаву Носке. Ще 4 листопада він прибув у Кіль для заспокоєння повсталих.

«Капітуляція імперської влади в Першій Світовій та в Німеччині»

9 листопада 1918 року, кайзер Вільгельм II під тиском начальника генштабу Вільгельма Ґренера, який вважав продовження воєнних дій безглуздим, був змушений відректися від престолу та втікати з країни. До влади прийшли представники соціал-демократичної партії (СДПН). Комуністи на чолі з Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембурґ (єврейка), які вимагали розгортання революції та проголошення в Німеччині радянської влади, підняли бунт в січні 1919 року проти соціал-демократів. Виникла реальна загроза громадянської війни. Правлячі кола країни напередодні поразки провели деяку урядову реорганізацію. До складу нового уряду були введені соціал-демократи. Із в'язниць звільнили одного з лідерів лівих соціал-демократів Карла Лібкнехта та інших політичних в'язнів. За допомогою реформ уряд намагався запобігти революційному вибуху. Незважаючи на це, ліві соціал-демократи закликали до повалення уряду і розриву з центристами в соціал-демократичному русі. У жовтні 1918 р. конференція лівих соціал-демократів (Союз Спартака) висунула програму з вимогами повалення монархії, припинення війни, проголошення демократичних прав і свобод, створення умов переходу до соціалістичної революції. У Баварії революція привела до виникнення незалежної Баварської (голова Курт Ейснер), а потім Баварської Радянської республіки (Ернст Толлер), яку теж розгромили армією і загонами фрайкора. Загони фрайкора під керівництвом Густава Носке, також вчинили розправу над лідерами комуністів - Лібкнехт і Люксембург були вбиті без суду. Формально революція завершилась 11 серпня 1919 проголошенням Веймарської республіки.

«Повстання Спартакістів - переломний момент боротьби єврейського комунізму»

Повстання спартакістів або Січневе повстання (Spartakusaufstand; Januaraufstand) — період загальних страйків і збройної боротьби в Берліні з 5 по 12 січня 1919 року, з придушенням яких закінчилася Листопадова революція в Німеччині. В ході повстання ліворадикальні групи (Комуністична партія Німеччини, Незалежна соціал-демократична партія Німеччини, спартакістів), що наполягали на встановленні радянської республіки, протистояли загонам фрайкорів, сформованих з колишньої кайзерівської армії. 4 січня 1919 року, уряд Фрідріха Еберта звільнив Е. Ейхгорна від посади поліцай-президента у зв'язку з його роллю в подіях 24 грудня, коли солдати, вірні уряду, атакували захоплену моряками Канцелярію, і призначив на цю посаду члена СДПН - Ю. Ернста. Це призвело до спільної демонстрації незалежних і комуністів наступного дня. На зустрічі партійних агітаторів, комуністи вирішили «що час ще не настав для нас виступити в ролі уряду». Вони планували протестувати проти звільнення Ейхгорна. 5 січня зібралася демонстрація в 150 тисяч чоловік з гаслами «Геть Еберта та Шейдемана, кривавих собак і могильників революції». Люди були на взводі, але лідери демонстрації не давали певних вказівок. Лідери двох партій, незалежних і комуністів, а також революційні старійшини, також не змогли прийняти рішення. Близько 6 вечора озброєні юрби, з власної ініціативи, зайняли будівлю «Форвертс» і деякі інші ЗМІ. Густав Носке писав, що «якби маси мали сильних лідерів, які ясно усвідомлювали їх мету, замість пустомель, до полудня цього дня вони б захопили Берлін».

Був сформований «Тимчасовий Революційний Комітет» з лівого крила незалежних, комуністів і революційних старост. З 70 революційних старост близько 4/5 були лівими незалежними і 1/5 членами комуністами. Тимчасовий Революційний Комітет вирішив шляхом голосування «почати боротьбу проти уряду і продовжувати, поки він не впаде». Серед лідерів спартаківців спостерігалися розбіжності про тактику: Роза Люксембург була проти гасла негайного повалення уряду. Карл Лібкнехт голосував за «боротьбу проти уряду» за власною ініціативою, слідуючи за спонтанним рухом мас. На наступний день, 6 січня «Рев. Ком. знову закликав до масової демонстрації. На цей відгукнулося раз ще більше людей. Вони несли плакати: „Брати, не стріляйте“ і залишилися чекати на площі. Частина Революційних Старост озброїлася і закликала до повалення уряду Еберта. Але активісти комуністів не змогли залучити війська на свою сторону. Навіть Народна Морська Дивізія не підтримала збройне повстання. Вона оголосила себе нейтральною. Інші частини гарнізону залишилися лояльними уряду». Революційний комітет розпочав переговори з урядом, який він мав намір повалити. Роль посередників виконувало праве крило незалежних, такі, як Карл Каутський.

7 січня 1919 року Р. Люксембург писала: «24 години пройшло після атаки уряду Еберта на Ейхгорна. Маси з ентузіазмом відгукнулися на заклик їхніх лідерів; спонтанно і самостійно вони домоглися перепризначення Ейхгорна. За власною ініціативою вони взяли будівлю „Форвертс“ і захопили буржуазні видавництва і Телеграфне Бюро Вольфа. Наскільки можливо, вони озброїлися. Вони чекають подальших вказівок від їхніх лідерів. Проте вказівок не було». Збирання вірних військ уряд доручив Носке, який перетворив передмістя Берліна у військовий табір противників революції, і 11 січня увійшов в Берлін на чолі 2 000-3 000 солдатів і, використовуючи гармати і кулемети, спершу захопив будівлю «Форвертс», а потім поліцай-президії. Увечері 15 січня 1919 року Люксембург і К. Лібкнехт були виявлені на берлінській квартирі, заарештовані і передані добровольчим військам важко озброєної дивізії. Їх допитав командир капітан В. Пабст. Тієї ж ночі обидва бранця були побиті прикладами гвинтівок до втрати свідомості і вбиті пострілами в голову.

«Союз Спартака: єврейський комунізм»

Союз Спартака (Spartakusbund) — марксистська організація в Німеччині початку XX століття. Під час Першої світової війни закликав до світової пролетарської революції, яка скине світовий капіталізм, імперіалізм і мілітаризм. З серпня 1914 року Союз Спартака входив до Соціал-демократичної партії Німеччини як опозиційна група Інтернаціонал, з 1916 року — група Спартака, з 1917 року — ліве крило відокремилося від СДПН Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПГ). Листопадову революцію 1918 року спартакісти зустріли поза всякими партіями і, висунувши гасло «Вся влада Радам!», домагалися встановлення в Німеччині радянської республіки. 1 січня 1919 року Союз Спартака увійшов у нову Комуністичну партію Німеччини.

Група «Інтернаціонал» була утворена за ініціативою Рози Люксембург ввечері 4 серпня 1914 року після того, як фракція СДПН у рейхстазі проголосувала за надання військових кредитів. Група виступала проти підтримуваної СДПН політики громадянського миру, висунутої кайзерівським урядом і закликала до міжнародної солідарності робітників проти війни. Група Інтернаціонал відкидала війну, яка не відповідала інтересам народів і пролетаріату, і являла собою геноцид, здійснюваний панівної імперіалістичної буржуазією. У січні 1916 року група почала видавати власну газету «Листи Спартака» (Spartakusbriefe), завдяки яким політична група знайшла нове ім'я. Спартак - це був римський гладіатор (часи античного Риму) і добре відомим для комуністів символом опору пригноблених проти експлуататорів та відповідав марксистській теорії історичного матеріалізму, відповідно до якого історією рухає класова боротьба.

Група Спартака в квітні 1917 року увійшла до складу нової НСДПН, зберігши статус самостійної групи. З ініціативи достроково звільненого з тюремного ув'язнення Карла Лібкнехта 11 листопада 1918 року група отримала нову назву — «Союз Спартака», який став незалежною політичною організацією. Під час Листопадової революції, Союз Спартака закликав до роззброєння військ, передачі ключових галузей промисловості народу та установі радянської республіки. Після зіткнень з кайзерівської армією, підпорядковувався тимчасовому уряду Фрідріха Еберта, Союз Спартака разом з іншими лівими реакційними організаціями утворив напередодні нового 1919 року - Комуністичну партію Німеччини.

Проте я пропоную звернути увагу на національність лідерів «Союзу Спартака» та «Листопадової революції»:

Роза Люксембург – єврейка (народилася в українському історичному місті Замостя, нині Польща)

Карл Лібкнехт  - єврей (хоча зазначали, що типу він нащадок самого богослова Мартіна Лютера, який породив Протестантизм)

Курт Ейснер - єврей

Пауль Леві – єврей

Франц Мерінг - єврей

Ернст Толлер - єврей

Еріх Мюзам - єврей

Густав Ландауер - єврей

Євген Левине – єврей (уродженець Санкт Петербургу)

Карл Радек (Собельсон) - єврей (уродженець файного міста – Львів)

Саме цих євреїв мав на увазі Адольф Гітлер, коли багаторазово зазначав, що саме євреї завдали підступний удар «ножом в спину», коли німці билися на фронтах «Великої війни», тобто Першої Світової (навіть був такий плакат). Що саме «Союз Спартака» спровокував виступ моряків у місті Кіль, що і привело Німецьку імперію до капітуляції! І з цим лишається таки погодитися, коли особливо дивишся на національність лідерів цього союзу, і то я не всіх їх перерахував.

«Комуністична реакція в Німеччині»

На подіях січня 1919 року - «Листопадова революція» по суті не завершилася, а навпаки продовжилася її реакція у вигляді Баварської та Бременської Радянської Республіки. Баварська Радянська Республіка — невизнана нетривала держава, проголошена 13 квітня 1919 в Баварії в ході Листопадової революції; була спробою здійснити її переростання в світову революцію. Уряд Баварської Радянської Республіки, очолюваний комуністом та євреєм Євгеном Левіне (раніше президентом був також єврей - Ернст Толлер), розпочав націоналізацію банків, запровадив робітничий контроль на підприємствах, озброїв їх і створив надзвичайну комісію для боротьби з контрреволюцією. Проте баварські комуністи припустилися значних помилок, зокрема не залучили селян на свій бік. Не підтримана виступами пролетаріату в інших районах Німеччини, Баварська Радянська Республіка - 1 травня 1919 року була знищена силами правих соціал-демократів на чолі з Густавом Носке та Отто Вельсом. Згодом за часів правління Гітлера Носке і Вельс, які по суті врятували Баварію від комунізму, стали опозицією стосовно Фюрера.

Бременська радянська республіка — невизнана держава, яка існувала протягом 25 днів у 1919 році. Складалася зі землі Бремен, Німеччина. Республіка була проголошена під час Листопадової революції (після поразки Німецької імперії у Першій світовій війні). Після зречення кайзера 9 листопада 1918 року, Німеччина увійшла в період нестабільності. Уряд країни, який очолювала Соціал-демократична партія Німеччини, та Союз Спартака оголосили про створення Німецької республіки (при цьому останній оголосив про «Вільну соціалістичну республіку»). Це призвело до громадянської війни та Листопадової революції 1918-19 рр., з двома протиборчими сторонами, які боролися за владу. До створення радянської держави радикальні робітничі рухи вже користувалися значною підтримкою у Бремені (через високий рівень зайнятості у важкій промисловості) при обраній до влади у місті СДПН. В результаті, з початком громадянської війни, Бремен сильно симпатизував лівому Союзу Спартака. Повстання у Бремені почалося безпосередньо перед зреченням кайзера (6 листопада 1918 року) зі створенням та обранням робітничої ради. Ця рада засідала в мерії Бремена й керувала справами невеликої держави незалежно від новоствореної, очолюваної СДПН - Веймарської республіки у Берліні. 10 січня робітнича рада проголосила республіку шляхом створення Ради народних представників у місті. Викладачі, перш за все Йоганн Кніф, склали основну частину керівництва, які сповідували підтримку багатьом ленінським теоріям. Рада народних представників замінила робітничу раду і також була розміщена у ратуші. Після її створення рада прийняла багато нового законодавства, зокрема закон про рівну оплату праці. Довгострокова мета, хоч і не була реалізована, полягала також у націоналізації економіки Бремену шляхом встановлення диктатури пролетаріату.

На початку 1919 року уряд мав достатньо сильні позиції по суті у громадянській війні. У результаті Фрідріх Еберт відправив підрозділи Фрайкор до Бремену, щоб успішно знищити республіку. На відміну від Баварської радянської республіки придушення робітничої ради у Бремені коштувало 80 життів (включаючи страчених лідерів). Радянська республіка швидко впала через географічне положення держави (вона була оточена територією, контрольованою урядом, тому не могла отримати підтримку з боку Союзу Спартака). Бремен захопили 4 лютого, Бремергафен протримався до 8-9 лютого. Рада народних представників грала роль законодавчого органу і складалася з дев'ятьох членів (три члена Комуністичної партії, три члена НСДПН, троє безпартійних солдатів). Йоганн Кніф, член незалежних соціал-демократів, грав значну роль у республіці, займаючи роль народного комісара. Рада була сформована з робітничої ради, створеної в листопаді 1918 року з аналогічним складом.

Ельзаська радянська республіка (фр. République alsacienne des conseils, нім. Elsässische Räterepublik) — радянська республіка, проголошена 10 листопада 1918 року на території Ельзасу (нині французькі департаменти Верхній та Нижній Рейн) та проіснувала до анексії Ельзасу-Лотарингії Францією (Страсбурзька Рада склала повноваження 22 листопада 1918 року).Ельзас, який входив до складу Франції з XVII століття, був анексований Німеччиною у 1871 році за підсумками франко-прусської війни та піддався насильницькій германізації. Зокрема, на німецьку мову була переведена школа. Ельзас, на відміну від інших земель Німеччини, не мав автономії та управлявся з Берліна як «імперська область». З початком Першої світової війни там був введений режим військової диктатури: заборонено французьку мову, піддавалася цензурі особисте листування. Ельзасці служили як у французькій, так і в німецькій армії, однак і там і там перебували під підозрами; німці поспішили направити солдатів-ельзасців на Східний фронт.Після повстання в Кілі, що стало початком Листопадової революції в Німеччині, 15 000 моряків з Ельзасу та Лотарингії, що служили в Імперському флоті, стали повертатися додому. Основна їх частина прибула в Ельзас наступного дня після взяття влади та формування Радою в Мюнхені тимчасового уряду Курта Ейснера і була зустрінута величезною маніфестацією, що закінчилася проголошенням робітничої та солдатської Ради міста Страсбург - 10 листопада 1918 року. Незабаром почали приходити повідомлення, що радянська влада встановлена ​​і в Хагенау, Мюлузі, Меці, Кольмарі — на всій території Ельзасу встановлювалася радянська влада. 11 листопада 1918 Страсбурзька Рада зібралася в Палаці правосуддя (фр. Palais de justice) на засідання, на якому були проведені вибори голови Ради — ним став секретар профспілки пивоварів т. Ребхольц (нім. Rebholz) — і проголошення незалежності від Берліна, повалення монархії кайзера та встановлення народної влади в республіці. На стінах міста з'явилися гасла: «Ми не маємо нічого спільного з країнами капіталу. Ми говоримо — ні німці, ні французи, ні нейтрали. Хай живе світова революція!» Радянська влада приступила до налагодження міської інфраструктури: було організовано тридцять комісій, налагоджено роботу транспорту, постачання продовольством, проведення демобілізації, управління фінансами та дотримання правопорядку. Скасовано всі привілеї та знаки розрізнення: звання, чини та інше. Були видані декрети про свободу слова та друку, про скасування цензурного контролю за листуванням, про свободу зборів та маніфестацій, про амністії. Зважаючи на масові страйки, попри протести власників фабрик, було оголошено про підвищення зарплати.

Вважаючи, що ситуація виходить з-під контролю, голова місцевої муніципальної комісії та лідер соціал-демократичної партії в Страсбурзі Жак Пейрот звернувся до французького командування з проханням прискорити введення військ в Ельзас, спочатку призначене на 25 листопада. Французька армія під командуванням генерала Анрі Гуро 17 листопада зайняла Мюлуз, 18 листопада — Кольмар, Селесту, Оберне та Рибовіль. 21 листопада 1918 війська Гуро вступили в Страсбург. Генерал відмовився визнати владу Ради легітимною та наказав оточити Палац правосуддя, виставляючи ультиматум. Після деяких коливань рада депутатів трудящих оголосила, що в даних умовах, нехай і не досягнувши політичного ідеалу, своє завдання вважає виконаним і складає з себе повноваження. 22 листопада французьким командуванням було оголошено про розпуск Рад, анулювання їх постанов та анексію Ельзасу Францією. Після цього були відновлені всі привілеї, заробітна плата знижена до попереднього рівня, а страйки робітників придушувалися військовою силою, «агітаторів» та «підбурювачів» заарештовували. На честь возз'єднання Страсбурга з Францією були організовані масові святкування, які досягли апогею 9 грудня, з приїздом до Страсбурга президента Республіки Пуанкаре та прем'єр-міністра Клемансо. Єдине, що нагадує про ті події сьогодні — це вулиці «22 листопада» в Мюлузі та Страсбурзі. У культурному плані Ельзас зазнав нав'язування французької культури. Було заборонено використовувати ельзаський діалект в школі і на державній службі. Ельзасці були розділені на 4 класи громадян з особливими посвідченнями особи: клас A — для вроджених ельзас-лотаринжців; клас В — для тих, у кого батько або мати іноземного походження; клас С — для тих, у кого батько або мати з союзної або нейтральної країни; клас D — для тих, у кого батько або мати з Німеччини або іншої країни Центрального блоку. 112 000 осіб були змушені емігрувати з Ельзасу, не пройшовши за критеріями «чистоти». А це був славнозвісний «французький нацизм», який замовчують!

«Листопадова революція» на просторах колишньої Німецької імперії завершилася проголошенням демократичної Веймарської республіки, яка проіснує до 1933 року, впритул до приходу до влади Адольфа Гітлера. Проте навіть з проголошенням Веймарської республіки, боротьба комуністів на тому не завершилася, вони продовжували вести політичну боротьбу шляхом виборів та антипропагандою проти соціал-демократів та націонал-соціалістів (НСДАП). Але явного успіху в очах німецького електорату вони не здобули, а згодом взагалі програли на виборах НСДАП (нацистам), які їх благополучно після того відправили у концентраційні табори, як неблагополучних, де більшість німецько-єврейських комуністів завершили своє жалюгідне життя. Останньою надією комуністів у Веймарській республіці, була можлива перемога рядянських більшовиків у Польщі під Варшавою (Радянсько-польська війна 1920-1921), яка привела їх союзників до східних кордонів Німеччини. А там питання «комуністичної Німеччини», було б питанням часу, проте більшовики програли ключову битву та переломну у історії сучасного людства – битву за Варшаву! Хоча в 1923 році на жовтень-листопад німецькі комуністи у главі з Комінтерном (Комуністичний інтернаціонал – міжнародне об’єднання компартій всіх країн, яке заснував у Москві – Володимир Ленін; роки існування організації – 1919-1943) планували зробити чергову збройну революцію, але уряд грамотно передбачив це, і зробив все щоб це було неможливо. Лише 23 жовтня 1923 року, комуністи захопили місто Гамбург, але урядові війська негайно їх подавили! Проте є один парадокс, який я не можу обійти, і він стосується моєї історичної Батьківщини, звідки мої предки у 60-х роках 19 століття перебралися у Волинську губернію на запрошення «російської» влади (правляча династія Романових мала німецьке коріння), а саме Баварії! Парадокс полягає у тому, що там було проголошену одну із перших радянських республік у Німеччині, і по суті це була одна з комуністичних столиць у Європі, проте через кілька років Баварія (Bayern) докорінно змінилася у політичному плані та стала столицею націонал-соціалістів (НСДАП).

«Один вистріл – три трупа» та «теорія єврейської змови»

Взагалі Австро-Угорщина до початку Першої Світової війни, особливих намірів вступати у міжнародний військовий конфлікт на меті не мала. Цю імперію називали – «Клаптиковою імперією», так як вона складалася з безлічі народів, а саме: австрійців (ті ж самі баварці, тобто німці), поляків, чехів, словаків, українців (русинів – галичани, закарпатці, буковинці), угорців, румунів, боснійців, словенців, хорватів. Більша половина населення були – слов’яни (крім австрійців, угорців та румунів), які здебільшого позитивно ставилися до ідей панславізму (до речі про це можна прочитати у моїй статті – «Слов’янська імперія» - https://politiko.ua/blogpost154872) та звільнення з під влади австрійців. Хоча більшість розуміли перевагу співпраці з Австрією, тому хотіли створити федеративну імперію. Інші виступали за повну незалежність слов’ян і створення їхньої єдиної федеративної республіки у яку також входили наддніпрянські українці, білоруси та росіяни. А треті виступали за об’єднання слов’ян під покровительством Російської імперії, тому часто так звані «австрійські» солдати слов’янського походження, здавалися у полон Російській імперській армії під час війни. Тому вступ Австрії у повномасштабну війну з Росією, був для неї смертельним. Проте сама Російська імперія впала від єврейського комунізму в 1917 році, а представники більшовиків, які були профінансовані Німеччиною, у березні 1918 року уклали перемир’я згідно якого, Східна Польща (з центром у Варшаві), Україна, Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, частина західної Росії відходили Німецькій імперії. Австро-Угорська імперія зберегла за собою Галичину, Закарпаття, Буковину та отримала частково завойовану Волинь та Західне Полісся.

Хоча станом на грудень 1916 року, справи у Австрії були нікудишні, бо Російська імперська армія, знову захопила Галичину внаслідок найбільшої наступальної операції всієї Першої Світової війни, а саме «Брусиловського прориву» (від імені головнокомандуючого – Олексія Брусилова) або «Луцького прориву» (так як наступ першочергово був на місто Луцьк). В 1917 році, а саме весною планувався перехід російської імперської армії, через Карпати та вступ в Угорщину, а далі в Австрію до Відня. Проте лютневі події 1917 року у Петрограді все змінили! Засланий «козачок» німцями – Володимир Ульянов, тобто Ленін, зробив свою справу. Він повалив імперський режим в Росії та вивів її з війни. Проте наслідки були негативні, Росія втратила величезну територію на Заході, але більшовики і сам Ленін отримали владу. Ленін це та унікальна людина, яка напевно буде ще довго серед самих відомих пройдисвітів, бо отримавши гроші від спонсорів (німців) він зробив революцію, почав Громадянську війну, де здобув перемогу. А його спонсори впали від тієї ж зброї, що й імперська Росія – єврейського комунізму. Тобто Ленін своїх спонсорів – «облапошив»!

Німецьку імперію використала Британія, яка дала їй можливість - комунізмом вивести з війни Росію, проте Лондон зусиллями місцевих німецьких євреїв, та тим же комунізмом і революцією у листопаді 1918 року, вивів з гри уже Берлін. А от в Росії, Ленін цим скористався і зміг відбивати втрачені території. Але Лондон перейняв естафету у німців та по суті своєю бездіяльністю у так званій військовій допомозі союзникам – Білогвардійцям (представники законної влади), сприяв остаточній перемозі більшовиків, паралельно активно вивозили з колишньої імперії її золотий запас.

Австро-Угорщину єврейський комунізм єврея або рабина - Карла Маркса, також не оминув. Після чергової провокації волевиявлення національної свідомості та підйомом комуністів, 17 жовтня 1918 року Угорщина ліквідувала унію (союз) з Австрією, що означало початок процесу виходу колишньої імперії з війни. У тій же Угорщині, за сприянням Леніна, у 1919 році (березень-серпень) було проголошено Угорську радянську республіку, яку згодом подавили антикомуністи. Після розірвання унії, про свою незалежність оголосила Чехословаччина (28 жовтня), Королівство Словенців, Хорватів та Сербів (29 жовтня), Польща (6 листопада). Тому 3 листопада 1918 року Австро-Угорщина підписала перемиря з Антантою і вийшла з війни (вона була останнім союзником Німецької імперії). А 12 листопада 1918 року в Австрії була проголошена «Республіка Німецька Австрія» у складі Німеччини, але Антанта цей союз заборонила! У лютому 1919 року, партія соціал-демократів виграла парламентські вибори, Рейхсканцлером був обраний Карл Реннер, який 3 квітня 1919 року прийняв рішення про вигнання родини Габсбургів з Австрії. Після проголошення Угорської радянської республіки, австрійські комуністи активізувалися та 15 червня 1919 року у Відні штурмували місцеву в’язницю. Поліції довелося застосувати зброю у придушенні комуністів. Сама «Республіка Німецька Австрія» проіснувала до 21 жовтня 1919 року, так і не увійшовши в склад Німеччини. На її місці була проголошена «Перша Австрійська Республіка», яка у свою чергу проіснувала до 1938 року, тобто до відомого нам Аншлюсу з Третім Рейхом (13 березня 1938 року). Австрія на відмінну від Німеччини, швидше придушила місцевих комуністів і в 1920 році, після прийняття Конституції ситуація в країні стабілізувалася! Проте епідемія єврейського комунізму охопила не лише Австрію та Угорщину, які змогли все ж таки перемогти ці злочинні режими, а й колишні «колонії». Так на протязі 1918-1919 років на території колишньої Австро-Угорщини були проголошені: Тарнобжезька радянська республіка (м. Тарнобжег, пд-сх Польща), Словацька радянська республіка (м. Прешов, пд-сх Словаччина), Республіка Банат (м. Тімішоара, пд-зх Румунія). У всіх випадках ці республіки придушували війська чинного уряду в країні, які не визнавали псевдо радянські республіки на своїй території.

«Британська імперія - намбер ван» або «як Британія намагалася встановити своє абсолютне панування на планеті»

Вбивши три імперії, Британія намагалася розвалити ще одну імперію, яка перешкоджала її планам у світовому пануванні, а саме Османську імперію, яка під час Першої Світової війни була на боці Німецької імперії. На відмінну від трьох попередніх імперій, Османська змогла проіснувати, аж до 1922 року. Але її розпад був спланований Британією, ще до початку Першої Світової війни. Під час війни османи, вони же турки воювали на Кавказькому фронті з Російською імперією, яка була союзницею Британської. Хоча Стамбул, намагався домовитися про мир з Петербургом. Османи хотіли отримати три острова в Егейському морі, Західну Фракію, яка була захоплена Болгарією у ході Балканських війн. Також османи хотіли отримати гарантії від росіян, що вони поважатимуть територіальну цілісність Османської імперії. Взамін Стамбул обіцяв вступ у Антанту та звільнення всіх німецьких офіцерів, інженерів, науковців в Туреччині. Проте міністр закордонних справ Російської імперії – Дмитро Сазонов дав відповідь у Петербурзі послу Османської імперії – Фахреддіну-бею, що Росія максимум гарантує повагу територіальної цілісності в обмін на нейтралітет у війні. Ате османів це не задовольняло, бо не було ніяких гарантій, що Росія після війни таки не почне наступ на їхню імперію. Тому союз з Німеччиною залишався кращим варіантом для Стамбула.

Станом на 5 грудня 1917 року, між російськими імперськими військами та османськими, було укладено тимчасове перемиря, через політичну нестабільність у столиці в Петрограді. Російські імперські війська в той момент були південніше Кавказу, тобто вони були на території Османської імперії в якої окупували регіон Східної Анатолії. Згідно «декрету про мир» проголошеного 26 жовтня (8 листопада – за новим стилем), більшовики виводили з війни Росію, відмовляючись від окупованих територій. Проте до початку лютого 1918 року, ще російське імперське керівництво підтримувало мир з османами. Виводячи російськи корпуси з Кавказу, паралельно формували національні війська з імперських військ (з числа грузинів та вірменів, які були ще вірні імператору). Проте це не врятувало Кавказький фронт від розвалу з боку Петрограда, яким скористалися османи-турки. Вони у лютому 1918 року звільнили території Східної Анатолії, які покидали царські російські війська. Були звільнені такі великі міста: Ерзінджан, Ерзерум, Трапезунд. 3 березня 1918 року у Брест-Литовську (нині Брест, Білорусь) остаточно було підтверджено вихід з війни, уже більшовицької Росії. Представників Білогвардійців (представників законної влади) не було запрошено німцями. Ну й не дивно, бо самі ж того Леніна посилали для розвалу російської імперії.

Проте були зовсім інакші плани у Британії. На протязі 1917-1918 років, війська Антанти окупували території Османської імперії на Близькому Сході, а саме Сирія та Ліван відійшли під контроль Франції, а Палестина, Йорданія та Ірак – Британії. На заході Аравійського півострова, при підтримці Великої Британії, а саме Лоуренса Аравійського (Томас Едвард Лоуренс – справжнє ім’я), було створено нові незалежні держави: Хіджаз, Неджд, Асір і Ємен. Згодом Асір увійшов у склад Неджда, а Неджд і Хіджаз стали частиною Саудівської Аравії. Сам Лоуренс Аравійський був колишнім археологом та випускником Оксфордського університету, і який через часті подорожі на Близький Схід з метою археологічних розкопок, досконало вивчив арабську мову. Саме це вплинуло на подальшу його долю, бо в 1914 році його відправили в Бюро по арабським справам у Каїрі. В травні 1916 року Лоуренса керівництво британських експедиційних військ призначило його військовим радником принца Фейсала із Мекки (згодом після війни став королем Іраку), який очолював Арабську визвольну армію, яка воювала проти турків-османів. Ці події мали назву «Арабського повстання» або «Антитурецьке повстання на Близькому Сході» (1916-1918). Лоуренс закінчив своє Арабське повстання в Дамаску, остаточною перемогою над турками на Близькому Сході. В 1935 році (19 травня) Лоуренс Аравійський (1888-1935) в Британії попаде у аварію на мотоциклі та загине.

30 жовтня 1918 року (за 12 днів до закінчення Першої Світової війни) було підписане «Мудроське перемир’я (порт Мудрос, острова Лемнос) на британському судні «Агамемнон», згідно якого Османська імперія капітулювала перед силами Антанти. По факту це перемиря знищувало турецьку державність. Мала Азія (де нині Туреччина) мала стати плацдармом для військових провокацій, проти Радянської Росії. Згодом у французькому місті Севр, було підписане Севрський мирний договір – 10 серпня 1920 року (не був ратифікований). До підписання договору, Туреччина була окупована військами Антанти. Згідно договору, Східна Фракія, Адріанополь, Галліполійський півострів, деякі острова Егейського моря, місто Смірна (нині Ізмір), частина західної Малої Азії передавалася Греції, так як це були її історичні землі. Константинополь (Стамбул) та протока Босфор переходили під міжнародне управління. Острова Додеканес переходили Італії та західна частина півдня Туреччини, а схід півдня переходив Франції. Кіпр переходив Британії. Туреччина визнавала Вірменію, як незалежну державу та її права на вихід до Чорного моря, повернення їй історичних її земель – Ван, Ерзурум та Трапезунд. Проголошувалася незалежність Курдистана на сході Туреччини. За Туреччиною залишалася північ та центр країни зі столицею в Анкарі.

Такого приниження не зміг стерпіти лідер партії «Младотурків» - Мустафа Кемаль. У вересні 1920 року війська Кемаля, які підтримувалися більшовиками з Росії, починають вторгнення у нову Вірменію, захоплюючи Карс та Александрополь. Під час другої «греко-турецької війни (1919-1922), війська Мустафи Кемаля змогли остаточно вибити грецька війська із Малої Азії, паралельно вирізуючи повністю мирне грецьке населення. Французи були вибиті із Кілікії, італійці які стали союзниками кемалістів, покинули пд-зх узбережжя Туреччини. В результаті 11 жовтня 1922 року в портовому місті Муданья було заключено нове перемиря між Туреччиною (у вигляді Мустафи Кемаля) та Антантою. Султанське керівництво не було запрошено, так як після принизливого Севрського договору, воно остаточно втратило репутацію в очах турецького народу. А 1 листопада 1922 року султанат був остаточно ліквідований, який евакуювали британці на своєму кораблі. 24 липня 1923 року у Лозанні (Швейцарія) було встановлено сучасні кордони Туреччини. А 29 жовтня 1923 року була проголошена Турецька республіка зі столицею в Анкарі та на чолі з Мустафою Кемалем-Ататюрком (Ататюрк - «батько турків»). Саме так завершилася історія Османської імперії.

P.S.

Хоч Німецьку імперію звинувачують у тому, що саме вона породила «Велику війну», тобто Першу Світову війну, проте вивчивши хід та наслідки цієї війни + теорію змови, то розумієш, що вона більш потрібна була Британській імперії та США. Проте світова історіографія подає Німецьку імперію, як головного провокатора та злочинця, замовчуючи факти британського експорту єврейського комунізму у Російську імперію, Німецьку та Австро-Угорську імперії і пряму участь в розвалі Османської імперії. Похоронивши чотири імперії, одну руками своєї майбутньої жертви – Лондон намагався встановити свою абсолютну першість на планеті. Проте США, які вступили у війну в 1917 році, просто перейняли естафету від виснаженої Британії. Звичайно, як кажуть - «я знімаю капелюх» перед британськими політиками, стратегами та розвідкою часів Першої Світової війни, бо скористатися бажанням Німеччини вивести Росію з війни, шляхом заслання Леніна з єврейським комунізмом в Петроград у 1917 – і тією ж зброю знищити Німецьку імперію, шляхом ідентичної комуністичної революції у листопаді 1918 року, яка також цю державу вивела з війни - треба ще вміти! Також експортувати паралельно єврейський комунізм головній союзниці Німеччини – Австро-Угорщині, де згодом проголошувалися псевдо радянські республіки (такі як Угорська радянська республіка), як і в тій же Німеччині (Баварська та Бременська радянські республіки) – це також талант! А щоб остаточно добити свого вчорашнього союзника, Британія дуже пасивно йому (Білогвардійцям) допомагала своєю псевдо військовою інтервенцією у боротьбі з більшовиками. А паралельно вивозили золотий запас Білої Росії у свої межі.

Єврейський комунізм (єврейський? тому що створений євреєм та рабином – Карлом Марксом) спочатку був примітивною ідеологією, але яку для Росії, німці роздули до необ’ємних розмірів, не підозрюючи, що ним же їхню імперію, згодом знищать британці. І що передові так звані «німецькі» комуністи, які спровокують «Листопадну революцію», а після неї проголосять кілька радянських республік в країні – виявляться євреями! Євреями, серед яких деякі навіть встигнули відзначитись у Росії, під час «Жовтневої революції» та у Австро-Угорщині, яка також, крім національного підйому своїх народів, також «захлинеться» від єврейського комунізму. Тому браво Британії за «трьох трупів – одним вистрілом»! Також слід не забувати про Лоуренса Аравійського, який також став «Леніним Близькосхідним», який за вказівками Лондона підняв бунт поневолених народів Стамбулом, по суті очоливши Арабське повстання та поваливши славнозвісну Османську імперію. І це мінус чотири! Але четверта жертва Британії, впала не від комунізму, і через чотири роки після завершення Першої Світової війни. Тому вона виняток.

Проте поваливши ряд імперій, Британія не замітила, як за її спиною «молодший англо-саксонський брат» - США, виріс та перейняв естафету у боротьбі за першість у світі. Британія після Першої Світової війни стала доволі виснаженою, як фінансово так і геополітично, тому стала економічним боржником США. До Другої Світової війни, Британська імперія, ще на ряду зі США утримувала лідерські позиції на планеті, проте нова світова війна вивела чотирьох нових сильних бійців: США, СРСР, Третій Рейх та Японську імперію. А після Другої Світової війни постали лише дві наддержави – США та СРСР, де знову з боротьби переможцем вийшли Сполучені Штати Америки. Але з другої половини 20 століття, швидко нарощує свою міць Китай, який по суті уже кинув виклик Вашингтону. А Британія на фоні цих подій і боротьби все слабнула і слабнула. Нині Британія це не та імперія, яка була «намбер ван» у світі до Першої Світової війни  та перший час після неї. Тепер це країна, яка «окупована» єврейською демократією та зазнає навали з боку кольорових емігрантів, які її поступово знищують! Раніше Британія була у союзі з єврейськими масонами та знищувала інших, а тепер вони навели зброю на неї і вже її знищують. Що тут скажеш? Теорія єврейської змови! І хто не вірить в неї, той повірить в трьох китів, які тримають планету!

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі