Блоги → Перегляд
Мітки Фармакологіянаркотикимасонимасонство"Ігри допінгістів"допінглюдинамедицинаГіппократСтародавня ГреціяГреціяГаленРимська імперіяАнтичністьХристиянствоВатиканПапа РимськийЄвропаТеофраст ПарацельсСередньовіччя"Ера таблеток"СРСРСССРПерша Світова війнаДруга Світова війнаморфійфенамінкокаїнводкапервітиналкалоїд опіумаопіумкодеїнкодеинпенталгингашишконопляНКВСТретій РейхНімеччинаАдольф ГітлерГітлерВермахтВольф КемперНацизмКомунізмДемократія"Der Totale Rausch""Тотальний кайф"Норман ОлерПервітинєврейські масони"Coca-Cola"COVID-19КоронавірускоронавірусфармакологіяполітикаспортОлімпійські ігриП'єр де КубертенСпорт"Гонка фармакологів"атлетизматлетспортсменДопінглистя кокистрихнінОлімпіадаамфетаміниМіжнародний Олімпійський КомітетМОКDopingСвітове антидопінгове агентствоВАДАдопінг-тестстимуляторКокаїнАмфетаміннаркотичні анальгетикианальгетикгероїнанаболічні стероїдианаболікистероїдидіуретикипептидні гормониФранк СтаррСШАОлімпійські ігри 2016 рокуДоповідь МакларенаГригорій РодченковРодченковРосійське антидопінгове агентствоРУСАДА"The New York Times"Олімпійські ігри 2014 в СочіСочіСочинська ОлімпіадаБрайан ФогельТомас БахКрейг РідіРічард МакларенФСБСергій ПортугаловВолодимир ПутінПутінПутинСполучені Штати АмерикимарихуанаканабісМасонствоМасониМедицинаМарихуанаКанабісЗомбіінакодумство"451 градус за Фаренгейтом"Рей Бредберіінтелектуалізмзомбація

«Фармакологія та наркотики – біло-порошкова масонська смерть для смертних» та «Ігри допінгістів: гонка фармацевтів»

Неділя, 20:01, 07.02.21

Рейтинг
120 0
Переглядів
1087

0
0
У цій статті згадуються

 

«Фармакологія та наркотики – біло-порошкова масонська смерть для смертних»

та

 «Ігри допінгістів: гонка фармацевтів»

Всю свою історію людина завжди намагалася покращити свій фізичний стан з допомогою підручних або доступних засобів. Спочатку це були різноманітні заклинання жерців і їхні примітивні та з театральною формою дії над хворим і знесиленим. Згодом коли люди розуміли, що і це не допомагає, тоді відійшли від теорії до практики. Винахідливі та кмітливі, як нині їх називають – знахарі, додумалися шукати допомогу у вживанні певних їстівних рослин. І даний варіант став ефективнішим для хворого чи знесиленого, аніж просте та хаотичне махання руками і вимовою пустих слів жерцем. Також з часом знахарі відходили від звичайного вживання рослин до складніших процесів – сушіння, варіння, кип’ятіння та настоювання, які давали певну рідину природнього характеру для покращення фізичних властивостей та якостей Homo Sapiens, тобто людини. Саме таким примітивним чином та тривалим часом дослідження допоміжних властивостей рослин – знахарі долучилися до зародження медицини та особливо сучасної фармакології.

Нині фармакологія – це наука про ліки та їхню дію на живий організм. Як я вище згадував це одна з найдавніших наук, яка виникла разом з медициною, але саме слово фармакологія згадується в медичній літературі лише з кінця 17 століття. Фармакологія поділяється на загальну, яка вивчає механізми впливу ліків на живий організм, і спеціальну, що вивчає вплив окремих лікувальних препаратів на людину чи тварину. Перші ліки почали ще виготовляли племінні знахарі (про це я також вище згадував) з трав, а іноді з тканин тварин, передаючи рецепти на їх виготовлення з роду в рід. З поширенням християнства в Європі, виготовлення ліків поступово перейшло до монастирів, зокрема ченці лікували хворих та забезпечували їх ліками власного виробництва. Ліки виготовлювали також кустарі, їх також продавали в так званих «зелених» крамницях, разом з різними спеціями. Відомо, що в 16 і 17 століттях вже існували рукописні книги про ліки, які називали «травниками», «зелейниками» або «вертоградами».

Першими письмовими згадками про ліки є (записані древніми єгипетськими ієрогліфами) статуя бога Тота у Стародавньому Єгипті та папірус Еберса (17 ст. до н.е.). Проте в працях «Батька» сучасної медицини – Гіппократа (5-4 ст. до н.е.) згадується близько 300 лікарських рослин і саме вони (праці Гіппократа) дали поштовх до розвитку медицини. А Стародавня Греція стала батьківщиною сучасної світової медицини, так як саме вона заклала її основи. Також видатними лікарями стародавньої Греції були Теофраст (4-3 ст. до н.е.) та Діоскорид (1 ст. н.е.). Творіння Діоскорида – «Materia medica» до 19 століття було синонімом науки про ліки. Проте інший грецький та римський античний лікар – Гален (2-3 ст. н.е.) вдосконалив вчення Гіппократа. Саме Гален на відмінну від свого відомого попередника почав розділяти компоненти рослин. Гіппократ використовував всі компоненти рослини разом, а Гален стверджував, що серед них є корисні і не корисні компоненти, які потрібно розділяти шляхом розтирання, настоювання, варіння у вині, оцеті та воді. Нині «галенові» і «неогаленові» лікарські засоби широко використовуються до сьогодні.

В Середньовіччі у Європі через єврейське Християнство та переслідування вчених з боку церкви та Папи Римського – медицина та фармакологія доволі складно розвивалися. Проте фармакологія в цей час дійшла до експериментальної стадії. Так швейцарський алхімік першої половини 16 століття (німецького походження) Теофраст Парацельс (справжнє ім'я Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенгайм) почав використовувати лікарські засоби органічного походження у поєднанні з неорганічними – залізо, ртуть, свинець, мідь, миш’як, сірка, стибій. А в епоху Відродження після бунту Мартіна Лютера проти Папи Римського (1517 рік), розвиваються експериментальні методи дослідження, з’являються представлення про хімічний склад ліків, нові медичні теорії витісняють старі. Книгодрукування в свою чергу сприяло розвитку лікарської справи і дало можливість створити збірки про властивості ліків різного походження. Розвиток університетів у великих європейських містах дав можливість вивчати ці лікарські збірки студентам – майбутнім лікарям. У Новий час особливо в 19 столітті, початок сучасної експериментальної фармакології заклали німці: Бухгейм, Шмідеберг, Мейер, Штрауб, Тренделенбург, Шмідт, також британці – Кешні та Кларк, француз – Бове, бельгієць – Гейманс та австрієць - Леві. В подальшому фармакологія активно розвивалася, як і вся наука «золотого 19 століття».

Проте як би дивно не звучало, але Перша Світова війна дала поштовх до стрімкого і масового розвитку «ери таблеток». Провідні імперії Європи (Британська, Французька, Німецька, Австро-Угорська та Російська) під час війни в якості експерименту давали своїм бійцям таблетки або рідини невідомого походження для них, які мали сприяти у них (у солдатів) зняттю фізичної втоми, сонливості та сприяти активності всього організму. Зазвичай це був морфій та кокаїн (тоді до війни не всі солдати знали про ці наркотики). Звичайно тоді це ще не було масовим і воно в книжках з історії особливо не описано, але початок таки тоді був закладений.

Після війни в СРСР у 20-30-ті роки активно досягнення місцевої фармакології застосовували на працівниках заводів, фабрик, підприємств та на військових і спортсменах. Тому що були п’ятирічні плани і треба було радянське промислове виробництво та економіку вивести на перше місце на планеті. В їдальнях допоміжні речовини (стимулятори) для підвищення трудової активності робочого - добавляли у їжу та в напої. Так званими стимуляторами був славнозвісний завдяки Першій Світовій війні – морфій та згодом фенамін. Ближче до нової світової війни на радянських військових почали застосовувати лише – фенамін, як противагу німецькому первітину (нижче буде докладніше про нього). Проте так як в СРСР, що під час війни, що після - був дефіцит, командування віддало перевагу традиційному та дешевшому «наркотику», вони «предпочитали рюмку водки» для солдата перед атакою (як і в царській російській армії, під час Першої Світової війни).

А після війни радянська влада почала використовувати суто німецьку та нацистів фармакологічну розробку – первітин, на своєму робітничому класі. Продавався він в аптеках, як засіб для підняття імунітета. Його рекомендували давати на здачу, як аскорбінку. В результаті зявилося навіть большевіцьке гасло: «Первитинку ам – и нету драм». Повальні психози, ломки та передозування, лікарі та влада пояснювали «трудовым переутомлением». Так-так! Саме німецьким первітином поїли і кормили в радянських столовках – «трудящих». Це большівіцьке «Чудолекарство» вкрадене у німців, впритул до 90-х продавали в аптеках і добавляли у їжу робочим на заводах. Також це «Чудолекарство» застосовували у лікуванні нарколепсії і воно виступало в якості одного із перших антидепресантів. Також в аптеках доступно продавався – фенамін та «алкалоїд опіума», який продавався під марками «Кодеин-сахар» та «Кодеин-сода». Коштував недорого і його можна було придбати в аптеці, навіть після прийняття Всесоюзного кримінального кодексу (1960) - під назвою «Пенталгин». В СРСР у 70-х можна було за 5 рублів купити 2-3 грама гашишу, за 30 рублів – грам опію, а морфію за 150 рублів. Тому гашиш став найбільш популярним радянським наркотиком та називався «катанкой», так як виготовлювався методом скручування верхніх суцвіть коноплі.

І така практика продовжилася впритул до 90-х років, тобто до розпаду СРСР. Я у свій час також чув про цю фармакологічну практику в СРСР, від одного колишнього директора радянського заводу тих часів. Звісно офіційно радянська, а тепер сучасна російська історіографія про це замовчує, проте є дані з типу «розсекречених» архівів НКВС, які підтверджують інформацію про застосування досягнень радянської фармакології на мирному (трудовому) населенні. Я особисто не можу послатися ні на один офіційно оприлюднений радянський документ, який описував застосування фармакології щодо радянських людей, так як архіви НКВС – не розсекречені! А тому можу лише посилатися на свідчення істориків, дослідників та свідків тих часів, але які у будь-якому випадку не мають офіційного підгрунтя.

Також фармакологія після Першої Світової війни активно розвивалася у Британській імперії та в Німеччині після приходу до влади Адольфа Гітлера. Є відомий факт, що уже під час Другої Світової війни бійцям Вермахту на Східному фронті давали таблетки та уколи з наркотичним походженням, які відновлювали у них фізичні сили, долали сонливість, пробуджували активність та агресію. Німецький історик Вольф Кемпер стверджував, що наркотики складалися з кокаїну й інших стимуляторів. Німецькі вчені вивчали його дію на людей, проводячи досліди в концентраційних таборах. Наркотик, названий нацистськими вченими «D-IX», входив у групу наркотиків “Спід” (Speed) і розроблявся для підвищення бойових якостей німецьких солдат, які воювали на передовій. Препарат повинен був надати їм практично необмежену витривалість і стійкість. По суті, вояки мали перетворитися на машини, котрі не відчували ні страху, ні болю, ні втоми. Той же авторитетний історик і кримінолог із Гамбурга Вольф Кемпер, чиє дослідження називається “Нацисти та “Спід” — наркотики в Третьому рейху”, розповідав, що випробування нового засобу проводилося на в’язнях концтабору Заксенхаузен, біля Берліна. Одд Нансен, один з в’язнів, який вижив, розповів Кемперу, що на власні очі бачив, як нацисти примусили марширувати по колу 18 чоловік. На плечах виснажених людей висіли рюкзаки вагою 20 кілограмів. За словами Нансена, їм довелося пройти загалом 90 кілометрів без зупинок. У таборі цих бідолах, які стали невільними жертвами експерименту німецьких вчених, називали “наркотичний патруль”. Нансен тоді записав у своєму щоденнику: “На початку в’язні-штрафники раділи і навіть співали, але після 24 годин безперервної ходи більшість з них падали на землю від безсилля”. Кемпер вважав, що наказ про розробку наркотика було віддано зі ставки фюрера в Берліні, аж у 1944 році. Дослідження проводилося групою вчених на чолі з фармакологом із Кілю. Наркотик почали використовувати на в’язнях Заксенхаузена в листопаді 1944 року, однак налагодити великомасштабне виробництво препарату німці не встигли через закінчення війни. Якби розробка наркотику завершилася на півроку раніше, то тоді невідомо, якби закінчилася Друга світова війна, стверджували німецькі фахівці. Наркотик «D-IX» міг би відіграти важливу роль у зміні мотивації деморалізованої та ослабленої армії Вермахту в 1944—45 роках.

Проте є факти застосування наркотиків раніше 1944 року, особливо на початку наступу на Москву у 1941 році. Проте коли відбувся перелом на фронті, і ситуація для Вермахту ускладнилася, фармакологічне постачання також погіршилося. У багатьох солдат починалися психологічні розлади. Проте нещодавно німецький автор книги «Der Totale Rausch» («Тотальний кайф») Норман Олер заявив, що нацисти відкидали кокаїн, опій, морфій, як єврейські препарати (якими нині єврейські масони кормлять людство), а працювали над створенням арійського наркотика, яким став – первітин. Первітин давав можливість солдатам не спати та мати гарний настрій і постійне відчуття ейфорії. Його добавляли в шоколад, який видавався всім – від рядового до офіцера. Олер вважає, що саме первітин є запорукою успіху Вермахту у Польщі (1939), Франції (1940), тому ці країни в середньому були окуповані за півтора місяця. Також він сприяв успіху на Балканах весною 1941 року, і в наступі на Москву літом-осінню 1941 року в СРСР. По словах Олера солдати не підозрювали про наркотичний ефект цього засобу, тому думали, що випити цю таблетку, це як випити чашку кави. Після успішного захоплення Польщі в 1939 році, командування Вермахту замовило 35 мільйонів таблеток з первітином для солдатів, які наступали на Францію. Також Олер стверджує, що нацисти хотіли, щоб первітин кинув виклик американській «Coca-Cola» і люди масово приймали його та отримували ефект ейфорії. Нині первітин внесений в міжнародний список найбільш небезпечних наркотичних рідин. Він порушує нервову систему, погіршує пам’ять, розвиває захворювання судин (як і теперішній єврейсько-масонський кокаїн, який активно легалізовують).

А після Другої Світової війни фармакологія набула ще більшого застосування та розвитку. Були відкриті інститути фармакології в Кракові, Празі, Берліні, фармакологічні лабараторії медичного центру в Бетесді (США), в інституті Мілл Хілл (Лондон), у Вищому інституті санітарії (Рим), інституті Макса Планка (Франкфурт-на-Майні), Каролінському інституті (Стокгольм). Фармакологія почала вивчатися як дисципліна в університетах на кафедрах медичних факультетів. Також розпочалася масова «ера таблеток». Тому нині є таблетки від всього і для всього, як кажуть на будь-який смак: від кашлю, грипу, запору, діареї, нудоти, головного болю, печії, ітд. На початку 21 століття і особливо нині набула розвитку – фармакоепідеміологія, яка поєднала в собі фармакологію і епідеміологію (галузь, яка вивчає розвиток захворювань в популяціях). Зараз фармацевти через COVID-19, або як кажуть в народі – коронавірус, сколочують капітал на вакцині від ковіду.

Враховуючи той факт, що після Другої Світової війни фармакологія набула стрімкого розвитку у провідних країнах світу їй потрібні були нові «піддослідні пацюки». Якщо раніше це були солдати, то в ті часи їх замінили спортсмени. Я ніколи не розумів чому політика спорту надає таку значну увагу на одному ряду з релігією, наукою, космічною гонкою, медициною та гонкою озброєнь, бо спорт особливо не приносить ніякої користі, на відмінну від інших сфер. Проте зарплати та призові деяких спортсменів провідних видів спорту як футбол, баскетбол, бокс, формула-1, гольф, покер, а тепер ще й кіберспорт – просто дивують. І ти не розумієш як можна бігаючи по полю, чи раз або два рази виходячи на ринг, чи просто сидівши за ігровим столом – заробляти по кілька мільйонів на рік (як мінімум). А якість виступів сучасних атлетів може «кульгати на дві ноги», бо нині вони мають професійні контракти. Тепер я розумію чому «батько» сучасних та відроджених Олімпійських ігор француз П’єр де Кубертен (1863-1937), принципово виступав за збереження аматорського статусу в спорті, він вважав, що професійний статус згубно впливатиме на якість змагань. І він таки був правий. Проте далі мова в цій статті буде йти не про гонорари спортсменів, а про їхню участь у «гонці фармакологів».

«Гонка фармакологів»

Ще з античних часів і відповідно з античних олімпійських ігор, атлети використовували допоміжні трави для підвищення своїх спортивних показників. Нині це явище зветься – допінг. На Античних Олімпійських іграх спортсмени намагались покращити свої результати на змаганнях шляхом вживання збуджуючих препаратів (один з препаратів біфотейна), що отримували з червоних мухоморів. Також античні атлети (греки) як допінг вживали – бичачі яйця (напевно це був один із найгірших видів допінгу за всю історію людства). Також історії відомі надзвичайні результати древніх інків, які пробігали за 5 днів відстань в 1750 км, використовуючи листя коки-рослини, з якої виробляється кокаїн. У сучасні часи перший випадок вживання допінгу був зареєстрований в 1886 році. Під час змагань велосипедистів по маршруту Бордо-Париж, коли один з учасників – англієць Лінтон – прийняв допінг (стрихнін) за рекомендацією свого менеджера, виробника велосипедів. А марафонець Олімпійських ігор 1904 року в Сент-Луїсі (США) Том Хікс вирішив використати стрихнін як збудник, щоб перемогти в змаганнях. Ситуація мало не закінчилася трагічно. Пізніше (1900-ті) боксери вживали стрихнін і суміш соди з кокаїном.

У 1960-х роках світ дізнався, що таке допінг, і що він може вбивати. На Олімпіаді-1960 в Римі, під час 100-кілометрової велогонки, що проходила в пекельну спеку, багато спортсменів не витримували і падали разом з велосипедами. Данця Кнуда Йенсена, який втратив свідомість, врятувати не змогли. У 1967-му під час 54-ї шосейної гонки «Тур де Франс» британець Том Сімпсон на крутому ділянці траси двічі падав з велосипеда. Після другого падіння реаніматологи констатували смерть. Згодом було оголошено, що причиною обох смертей стали амфетаміни, виявлені в крові загиблих. Вже наступного 1968 року на Олімпійських іграх в Мехіко аналіз крові п’ятиборця шведа Ханса-Гуннара Лільєнвалля виявив алкоголь. За це поплатилася вся збірна Швеції з п’ятиборства, яку з ганьбою позбавили бронзових медалей. А деякі спортсменки збірної СРСР щоб бути завжди і скрізь першими, самі або за наполяганням тренерів, брали чоловічий гормон тестостерон. Але разом із збільшенням м’язової маси вони придбали і специфічні чоловічі ознаки: волосся на тілі, вусики над губою, грубий голос, підвищену агресивність. Тому 1967 році МОК (Міжнародний Олімпійський Комітет) прийняв рішення про проведення допінг-контролю. Вперше вибірковий контроль був здійснений на Олімпійських іграх 1968 року, а з 1972 року він став обов’язковим на всіх змаганнях, що проводились за Олімпійською програмою.

Нині під допінгом (англ. doping, від сленґового англ. dope «давати наркотики») розуміють — речовини, зокрема фармакологічні, що при введенні в організм сприяють активізації його роботи і росту, стимуляції фізичної і нервової діяльності. Допінги – це психоактивні, ендокринні та інші речовини чи методи, що здатні штучно підвищувати працездатність і нівелювати відчуття втоми, у зв'язку з чим були внесені до переліку заборонених для використання спортсменами. З кінця 60-х років МОК почав боротьбу з вживанням допінгу, але конкретну організацію по боротьбі з допінгом було створено, аж у 1999 році і отримала вона назву – ВАДА (Світове антидопінгове агентство). Вада кожного року видає список заборонених препаратів для спортсменів. Також її допінг-офіцери здійснюють регулярну перевірку проб допінг-тестів - атлетів з різних країн. Нині під вживанням допінгу розуміють усвідомлений прийом певних речовин для нормального функціонування організму спортсмена, або перебільшені дози ліків для єдиної цілі – штучно підсилити фізичну активність та витривалість на час спортивних змагань. А боротьба з вживанням допінгу ведеться для забезпечення чесності змагань та збереження здоровя атлетів.

Найпоширенішим допінгом є:

- Стимулятори — засоби, які діють на мозок, тимчасово стимулюючи як фізичну, так і психічну діяльність організма, сприяють концентрації на час, знижують відчуття втомлюваності (амфіфеназол, амінептін, амфетамін, ефедрин, кокаїн, фепкамфамін, мезокарб, піпрадол, тербуталін та інші), мають численні побічні ефекти (звикання, аритмія, тремори, психічні розлади) легко виявляються у випадку проведення обстеження відразу після прийняття. Саме ці перелічені стимулятори додавали у їжу та напої в радянських їдальнях на заводах, фабриках та підприємствах.

- Наркотичні анальгетики — різновид сильнодіючих знеболюючих засобів (морфін, метадон, петидин, героїн, декстраморамід, декстрапропоксіфен, пентазоцин) мають численні побічні ефекти (звикання, втрата рівноваги і концентрації, захворювання шлунково-кишкового тракту) виявляються в організмі протягом трьох місяців після вживання. Дані наркотичні анальгетики зазвичай давали бійцям Вермахту під час Другої Світової війни, особливо на Східному фронті.

- Анаболічні стероїди — природні або штучні препарати, дія яких аналогічна до чоловічого гормону тестостерону, тобто викликають агресію, посилюють відчуття змагальності і жаги до перемоги (Нандролон, тетрагідрогестринон, станозолол, андростенедион, дегідроепіондростерон клостебол, метандієнон, флюоксіместерон, метенолон, оксандролон та агоністи бета-адренорецепторів: кленбутерол, сальбутамол, тербуталін, сальметерол, фенотерол). Побічні ефекти, як фізіологічні (ураження внутрішніх органів, наприклад нирок, психічні (підвищена агресивність), так і комбіновані (імпотенція). У жінок також розвиток чоловічих рис, так звана маскулінізація. Стероїди залишаються в організмі протягом 6 місяців (в залежності від застосовуваного препарату) і легко виявляються в сечі.

- Діуретики — препарати, які виводять із організму рідину (ацетазоламід, буметанід, хлорталідон, етакринова кислота, фуросемід, гідрохлортіазид, манітол, спіронолактон, тріамтерен та схожі речовини). Вживаються для швидкої втрати ваги або для виведення з організму інших допінгових засобів. До побічних ефектів слід занести можливе обезводнення організму і ураження нирок. Виявляються легко за результатами тесту.

- Пептидні гормони та їхні аналоги — речовини, що продукує сам організм для контролю певних функцій, зокрема збільшення росту, збільшення кількості кров'яних тілець, зменшення відчуття болю та їхні штучні аналоги, які стимулюють нарощення м'язової маси, дозволяють швидко поновлюватись після тренувань і змагань (гормони росту, еритропоетин, кортикотрофін). Вживання гормонів росту призводить часто до порушення нормального росту, еритропоіетин здатний викликати згущення крові, яке може спричинити серцево-судинні захворювання. Виявлення в організмі штучно введених гормонів у ході звичайних аналізів є складним процесом.

«Ігри допінгістів»

В сучасному спорті першим хто отримав дискваліфікацію за допінг був Франк Старр. Спочатку в США допінг використовували тренера та жокеї для коней. Це були збуджуючі засоби, які вводили в організм коня перед кінними перегонами, через рот. Але тривало це не довго. 8 червня 1913 року, під час бігового дня (кінні перегони) у жокея Франка Старра був знайдений елексир, який давався кобилі для збудження та підсилення її ходу під час бігу. Звичайно на кобилу це негативно впливало, а саме на її організм. Тому Франка Старра назавжди позбавили права участі в кінних гонках. Парадокс антидопінгової боротьби полягає у тому, що першою її жертвою став - жокей і його кабила. Я звичайно зараз не буду заглиблюватися у історію олімпійської антидопінгової боротьби, яка офіційно почалися лише з 60-х років минулого століття, а перейду до теперішніх часів.

Напередодні літніх Олімпійських ігор 2016 року у світовому спорті розгорівся великий скандал, а саме через Доповідь Макларена. В січня 2016 року до США прибув Григорій Родченков, директор російського «Антидопінгового центру». Згодом він почав співпрацювати з ВАДА. У лютому 2016 року, коли розслідування ВАДА увійшло в активну фазу, померли два провідних чиновники Російського антидопінгового агентства (РУСАДА), яке опинилося в центрі скандалу з застосуванням допінгу російськими легкоатлетами: 3 лютого помер голова виконавчої ради В'ячеслав Синьов, 14 лютого — колишній виконавчий директор організації Микита Камаєв.

12 травня 2016 року в американській газеті «The New York Times» з’явилася стаття – «Російський інсайдер говорить, що олімпійське золото поглинуте державним допінгом» (англ. «Russian Insider Says State-Run Doping Fueled Olympic Gold»). В ній було інтерв’ю Григорія Родченкова – колишнього директора російської антидопінгової лабораторії, де він заявив, що в Росії існує державна допінгова програма. І по його словах він брав участь у цій програмі, а саме в підмінні близько сотні проб сечі російських спортсменів, під час Зимової Олімпіади 2014 року у Сочі. Також Родченков зазначив, що він розробив коктейль із трьох анаболічних стероїдів, які по його рекомендації приймали спортсмени, які також приймали участь у Літній Олімпіаді 2012 року в Лондоні і відповідно на Зимовій 2014 року у Сочі. В день публікації цієї статті Григорій Родченков і Брайан Фогель написали відкритий лист до голови Міжнародного олімпійського комітету - Томаса Баха і президента ВАДА - Крейга Ріді. В листі вони пропонували провести перевірку допінгових проб російських атлетів, які зберігалися в Лозанні. Також Родченков пропонував поділитися доказами та інформацією щодо російської державної допінгової програми. Ще автори заявили, що теперішні антидопінгові правила є недосконалі і дають можливість будь-якій країні хазяйці Олімпійських ігор (як Росія в Сочі) маніпулювати результатами антидопінгових перевірок. 19 травня 2016 року ВАДА повідомило, що професор Річард Макларен, канадський спортивний юрист, запрошений в якості незалежної персони - очолити групу для розслідування звинувачень Григорія Родченкова.

Щоб перевірити свідчення Родченкова, ВАДА випадковим способом відібрала 11 контейнерів з сечею російських атлетів. На всіх контейнерах знайшли подряпини (лише після застосування мікроскопу) на внутрішній стороні кришки, що свідчило щодо можливої підміни вмісту контейнера. Крім цього в трьох пробах російських атлетів знаходилися чужі аналізи, тобто було ДНК інших людей, що якраз співпадало зі словами Родченкова, стосовно підміни сечі деяких спортсменів. Також в пробах було знайдено велику концентрацію солей, особливо у чотирьох олімпійських чемпіонів зимових Ігор в Сочі. Інформація Родченкова з кожним днем підтверджувалася, особливо після проведення безлічі експертиз. Так згідно того ж Родченкова, працівники ФСБ лише в 2013 році навчилися відкривати допінг-проби. А до того тільки вносилися фальшиві звіти в базу даних, але сеча в пробах залишалася «брудною». Це дозволило перевірити проби російських учасників літніх Олімпійських ігор в Лондоні у 2012 році. В результаті ряд російських атлетів позбавили медалей після знаходження в пробах допінгу. А Макларен дійшов висновку, що Родченков є надійним джерелом інформації.

Сам Річард Макларен у своїй доповіді (Доповідь Макларена) зазначив, що в Росії була створена масштабна система маніпуляції допінг-пробами. Більше тисячі російських атлетів були напряму задіяні у фальсифікації результатів допінг-тестів (у тому числі 12 медалістів зимових Ігор в Сочі). Московська антидопінгова лабораторія була головним фальсифікатором результатів (допінг-тестів) та внесла більше 500 фальшивих звітів в електронну систему ВАДА. Також Макларен зазначив, що антидопінгова лабораторія в Сочі по ночах підміняла допінг-проби через спеціальні щілини у стіні, де зберігалися вони у спеціальних приміщеннях. А цим процесом керував працівник ФСБ, який для прикриття працював інженером по технічному обслуговуванню у сервісній компанії «Bilfinger». Міністерство спорту Росії, Центр спортивної підготовки збірних команд Росії та РУСАДА - разом з ФСБ керували маніпуляцією результатів аналізів. Саме ці організації стали «допінговою державною системою» в Росії. Проте сам Макларен імена російських спортсменів, які були причетні до цього дійства – так і не опублікував. У другій частині Доповіді Макларена стверджується, що за кілька місяців з моменту виходу першої частини, її висновки ні ким не були аргументовано заперечені, у тому числі в поданих Росією позовах.

В результаті ряд національних антидопінгових організацій провідних країн світу і не тільки, офіційно звернулися до президента МОК Томаса Баха, щодо відсторонення російської збірної від участі в літніх Олімпійських іграх 2016 року. Але все таки російську збірну допустили, проте це були тільки ті спортсмени, яких попередньо перевірили на повторних допінг-тестах. Російську легкоатлетичну збірну повністю не допустили до Ігор, так як серед допінг-проб російських легкоатлетів найбільше знайшли фальсифікацій. Колишній радянський спортивний лікар Сергій Португалов зазначав, що практика вживання допінгу російськими легкоатлетами тягнеться, ще з 80-х років. Він виданню «The New York Times» надав радянську «докладну» з грифом «секретно», де йшла мова про схвалення Спорткомітетом СРСР «індивідуальних карт спеціальної фармакологічної підготовки» для всієї радянської легкоатлетичної збірної (надавали атлетам стероїди). І те що «державна допінгова система» в Росії тягнеться, ще з 50-х років, коли СРСР почав виступати на Олімпіадах. Проте за 2017 рік Росію також позбавили 13 медалей зимових Олімпійських ігор 2014 року у Сочі. А 5 грудня 2017 року МОК офіційно відлучив Олімпійський комітет Росії від участі в зимових Олімпійських іграх 2018 року у Південній Кореї. 9 грудня 2019 року ВАДА (WADA) прийняла рішення відлучити Росію від міжнародних спортивних змагань, включаючи Олімпійські ігри - строком на 4 роки (тобто до 9 грудня 2023 року).

Стосовно Родченкова, то президент Росії Володимир Путін, ще 18 липня 2016 року заявив, що офіційні обличчя, згадані в Доповіді Макларена будуть звільнені. Також Путін назвав Родченкова «человеком скандальной репутации» і що у нього: «проблемы с психикой и он работает под контролем американских спецслужб. Что они с ним там делают? Какие они ему дают препараты, чтобы он говорил то, что нужно? Это просто смешно» - зазначав Путін. Також згодом, а саме в жовтні 2016 року, той же президент Росії (Путін) заявив: «мы создаём новую систему борьбы с допингом, мы передаём эту систему из Министерства спорта, из Правительства, в независимую организацию, так, как это во многих странах мира сделано, на площадку Московского государственного университета, и не фигурально, а в прямом смысле этого слова. Мы разместим лабораторию именно на одной из площадок МГУ, поможем оснастить современной техникой, оборудованием и кадрами. Надеюсь, что никаких жуликов, которые сами организуют допинговые программы, а потом бегут за границу, там не будет. Надеюсь, что с помощью и наших независимых специалистов, и с помощью привлекаемых иностранных специалистов будет налажена строгая, действенная, эффективная система борьбы с допингом» - зазначав Путін.

Зі слів та реакції Путіна зрозуміло, що типу Родченков сам в Росії створив цілу «допінгову систему», втягнув у неї сотні, а той тисячі «русских честных атлетов», с.бався закордон і там сам здав свою «сістєму» за американські долари і «дороге» американське життя. Чесно ця версія має право на життя, але щоб одна людина створила цілу допінгову систему? Важко віриться, хіба що Родченков – «диявол». Я більш схиляюся до того, що Родченкова, ще раніше завербували американські спецслужби, які знали про цю «допінгову систему» в Росії. І відповідно коли про це почали підозрювати у ФСБ, що в їхній системі зявився «щур», то почали по-тихому валити головних помічників Родченкова. Чого самого Родченкова зразу не завалили? Це також питання. Є версія того, що ФСБ спочатку помилково вважала, що «американський пацюк» був хтось серед помічників Родченкова, але не сам Родченков. А його вдало вивезли в США, де він з доказами свідчив про «допінгову систему» у Росії. Ясне діло, що у випадку з Родченковим, людина просто так не буде «зливати» систему, ставлячи своє життя під загрозу. Тому йому запропонували не лише безбідне та безпечне життя у Штатах. Самі Сполучені Штати також мають «допінгову систему», просто вони раніше Росії вдарили на випередження, і її систему з цілою базою доказів першою виявили для міжнародної спільноти. Виявляється, що у американців є більше аргументів для русских, аніж в русских для американців.

Ситуація з Родченковим мені нагадує ситуацію з Вернером фон Брауном (конструктором ракет «Фау»), якого американці з Німеччини вивезли у Штати, відмазавши його від Нюрнберзького трибуналу за військові злочини під час війни. Я скажу, що Родченкова мала б міжнародна спільнота притягнути до відповідальності за «допінгові» злочини у Росії. У своїй промові, він сам свідчив проти себе, а саме як він робив коктейль із трьох анаболічних стероїдів, які по його рекомендації приймали спортсмени, які приймали участь у Літній Олімпіаді 2012 року в Лондоні і на Зимовій 2014 року у Сочі. Те що він викрив для всіх цю злочинну систему – це щиросерде зізнання і як помякшувальна обставина при винесенні вироку щодо нього. А так він сам свідомо пішов працювати у цю структуру, і я думаю, що він був не дурним, і добре все розумів, які там махінації та фальсифікації проводять. І що за них, можливо, рано чи пізно доведеться відповідати, якщо воно стане явним. Якщо послатися на дурість, типу він зразу не знав чим насправді там займалися, то з першим роком роботи, він мав би знати. Але він ж не звільнився ні після першого року, ні після другого, ні після… . А лише «просвітився» за роки роботи на посаді керівника структури. Я просто не розумію, чим керуються такі люди у таких випадках. Вліз у лайно, загруз у ньому, виліз з нього, показав його іншим і сказав хто його навалив, інші тебе похвалили, але вони знають, що якщо ти одних здав, то здасиш інших при першій ліпшій нагоді, і тому ти в них напевно на прицілі. До чого я це веду? А веду до того, що Родченков здавши одних іншим, ставить себе на приціл, тобто контроль цих інших, які знають, що він може здати, тому вони можуть його завалити в будь-який момент. Бо може Родченков наприклад втече у Китай, і скаже, що американці його змусили насильно зізнатися у допінговій системі у Росії, щоб роздути навмисно міжнародний скандал і дискредитувати останніх. Тому доля «зливал» завжди складна.

Стосовно поняття «Ігри допінгістів», то я є прихильником легалізації допінгу в спорті. Чому? Бо нині всі атлети провідних країн світу вживають стимулятори. Нині нема ні одного спортсмена, який у своєму житті ні разу не вживав щось зі спортивної фармакології. І ця проблема починається ще з дитячо-юнацького спорту. Саме тоді і починається «допінговий досвід». Часто буває, коли змагання тривають два-три дня підряд, і юний атлет після першого дня змагань за вказівкою, тобто порадою тренера вживає певні стимулятори для швидкого відновлення організму та зняття спазму у м’язах. І така практика у дитячо-юнацькому спорті нині масова. Відповідно ця практика переходить на дорослий спорт. Тому практично кожний спортсмен, як мінімум вживав гейнери, протеїни, стероїди. І то це я назвав, як кажуть ще «квіточки». Тобто знайти справді чистого атлета, який за своє життя ні разу нічого не вживав зі спортивної фармакології – практично нереально (хіба що це шахіст). Всі теперішні спортсмени вживали і вживають стимулятори. Якщо перевіряти проби кожного, то у всіх як мінімум знайдуться залишки самого дешевого стимулятора в організмі. Ще проблема в тому, що ті хто мають гроші, ті можуть дозволити собі як кажуть «ядрьоні» стимулятори, які є справді ефективні, але їх можуть легко виявити в організмі, а ті хто не мають грошей, купляють дешевий непотріб, який особливо неефективний, тому на нього можуть закрити очі люди в лабораторії (якщо це якісь там локальні та мало кому потрібні змагання), через його дешевизну та безтолковість.

А так як антидопінгова боротьба у юнацькому спорті «кульгає на дві ноги», то допінг у дорослому спорті – масовий. По-друге ніхто спортивну фармакологію не збирається забороняти. По-третє надбання цієї фармакології легко доступні для купівлі у будь-якому спеціалізованому магазині чи аптеці. Тому маєш гроші, можеш купити наприклад хоч пів магазину стероїдів, які не заборонені і легалізовані для продажу всім кому треба. То про яку ще можна говорити боротьбу з допінгом, якщо він не заборонений у продажі та купівлі?! А дивитись на ці «страсті-мардасті» по боротьбі з допінгом, як там дискваліфіковують цілі збірні, команди, окремих атлетів, уже чесно набридло. Бо якщо провести тотальну перевірку всіх збірних та атлетів країн Європи, Північної Америки (США, Канада) та пн-сх Азії (Китай, Японія, Південна Корея, КНДР), то на Олімпійські ігри відберуться хіба що атлети з Африки і таких країн як Мадагаскар та Папуа-Нова Гвінея, які або не мають поняття про допінг, або просто не мають на нього тугрики (гроші). Тому я виступаю за легалізацію допінгу, так як боротьба з ним не має сенсу. По-друге уже набридло дивитися за протистоянням США, Росії, Канади, Китаю, країн Західної Європи, які більше змагаються за те - хто перший кого зловить на допінгові, а не на спортивних аренах ведуть боротьбу. По-третє легалізація допінгу сприятиме подальшому розвитку фармакології, так як фармакологи провідних країн світу змагатимуться між собою за створення кращих стимуляторів для атлетів. По-четверте досягнення спортивної фармакології буде доступне для простих людей, які вже будуть знати дію цих препаратів та їх побічні ефекти, бо дослідними «пацюками» будуть атлети. По-п’яте атлети ще з античних часів завжди шукали стимулятори для підвищення своїх фізичних показників, тому нині «Ігри допінгістів» - неминучі для нас!

Поки політика зацікавлена спортом, доти влада кожної країни бажатиме перемоги своїх атлетів, тому завжди будуть шукатися і застосовуватися штучні засоби для їхніх звитяг. По-друге навіть якщо політика відійде від спорту, особисті амбіції атлетів все одно змушуватимуть їх вживати допінг. Організувати «Чисті ігри» буде доволі складно і практично неможливо, лише тільки якщо спортивну фармакологію повністю припинять і заборонять. Але цього не станеться, тому залишається насолоджуватися «Іграми допінгістів» і «гри в хованки» під назвою - «хто в кого першим знайде допінг».

P.S.

В цій статті я хотів показати, що насправді фармакологія собою представляє, хоча вірю, що багато хто з Вас – мої любі читачі і так добре знає про це без мене. Сучасна фармакологія бере свій початок у другій половині 19 століття. Саме тоді почалася ця «порошкова» ера. Спочатку масони, ще до початку автоматизації і появи роботів та штучного інтелекту, мали на меті, хоча ні, точніше марили ідеєю «надлюдини». «Надлюдини», яка весь час могла б тільки працювати і не жалітися ні на який фізичний біль. Тому фармацевтам був заданий курс на створення універсальних ліків, які лікували від будь-яких фізіологічних труднощів людини. Першими дослідними «пацюками» фармацевтів стали солдати провідних імперських армій Європи у Першій Світовій війні (1914-1918). Їм для експерименту давали у їжу та в напої певні стимулятори (зазвичай це був морфій і кокаїн), які мали солдатів позбавляти фізіологічної втоми, сонливості і добавляти більше активності та агресії. У міжвоєнний період у СРСР в 20-ті та 30-ті роки місцева фармакологія створила ряд стимуляторів (з морфію, кокаїну, фенаміну), які мали підвищувати фізичну витривалість у представників робочого класу, щоб виконати накази та плани Компартії, щодо індустріалізації країни. Дана практика застосування досягнень радянської фармакології на працівниках промисловості збереглася, аж до 90-х років (проте згодом туди добавилися ще кодеїн та первітин). Під час Другої Світової війни у лавах Вермахту велася практика наркотичної фармакології. А після Другої Світової війни дослідними «пацюками» стали спортсмени. Саме на них активно почали застосовувати досягнення фармакології провідні країни світу. Це була як «гонка озброєнь» або «космічна гонка», але в даному випадку – це була «гонка фармацевтів». Провідні країни світу (насамперед США та СРСР) змагалися хто створить кращі стимулятори для своїх атлетів, а результати на змаганнях показували хто допрацював, а хто ні.

В наш час фармакологія, яка раніше застосовувалася на атлетах, нині застосовується на простих людях. І вона покликана швидко відновлювати фізичні сили та ліквідовувати будь-яку фізичну біль, щоб людина продовжувала працювати та бути гвинтиком «масонської системи». Так нині таблетки лікують майже від всього, але паралельно ці порошки поетапно руйнують організм людини, що призводить до швидшого зношення внутрішніх органів. Процес старіння настає раніше і людина помирає відповідно раніше. Яскравим прикладом є колишні працівники радянської промисловості, яким в столових під час обідів таємно в їжу добавляли стимулятори для підвищення їхньої працездатності. Більшість з них починали помирати до 60-ти або 70-ти років. Але на це була і є спрямована масонська політика, щоб повільно, але ефективно зменшувати тривалість життя людей шляхом фармакології.

Нині в країнах Західної, Центральної та Південної Європи (Бельгія, Нідерланди, Британія, Іспанія, Португалія, Чехія, Словенія, Хорватія, Норвегія, Греція), пд-сх Азії (Індія, Непал) та в США з Австралією легалізована марихуана у медичних цілях. В Україні також піднімається питання про легалізацію марихуани, канабісу та кокаїну (листя коки) в медичних цілях. Кокаїн, марихуану, канабіс хочуть використовувати як одні із видів знеболюючого, добавляючи їх у вміст таблеток. Проте вони все одно поступово руйнують головний мозок людини, у неї виникає залежність від цих таблеток і з часом вона перетворюється на «зомбі», яке є легкокерованим та наївним, а отже легко підлягає «промиванню мозку» з боку влади. Проте найгірше те, що людина втрачає інтелектуальні здібності і вона позбавляється стійкої власної думки, логічного мислення та головне – інакодумства. Що й потрібно владі. Це мені нагадало сюжет з роману «451 градус за Фаренгейтом» Рея Бредбері, який описував як людям промивали мозок, пропагуючи їм єдиний стиль життя – робота і розваги. Місце інтелектуальному та культурному розвитку не було відведено, книги вважалися – даремною тратою життя, тому вони підлягали лише спаленню. Бредбері передбачив як у майбутньому будуть будувати американську демократичну модель життя, де доступні масові розваги разом з телекомунікаціями (телебачення та інтернет) заповнять весь вільний час людини від роботи. Цим романом Бредбері хотів показати, як в Штатах почалася ера «антиінтелектуальної Америки». Проте масони пішли ще далі, вони придумали ще більш дієвий варіант, який людей точно перетворить на  «зомбі» - легалізація та застосування наркотиків у ліках (фармакології). Хоча і без популярних наркотиків у багатьох з нас є залежність від таблеток. Просто наркотичні речовини набагато швидше руйнують головний мозок людини, яка за кілька років перетворюється в керованого «овоча». Тому сучасна фармакологія за вказівками масонів, спрямована саме на нашу «зомбацію» шляхом білих порошків або як кажуть – «білої смерті».

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі