Блоги → Перегляд
Мітки Белое движениеНеобільшовикибільшовикикомунізмбільшовизмРосіяОлексій НавальнийНавальнийБілий рухБілогвардійціГромадянська війнавійнаГромадянська війна в РосіїЖовтнева революціяреволюціяВолодимир ЛенінЛенінЛенинРосійська імперіяімперіалізмкапіталізмПерша Світова війнаДруга Світова війнаВелика війнаРосійська імператорська арміяарміяГаличинаВолиньУкраїнаОсманська імперіяТуреччинаАнтантаТроїстий союзЧетверний союзБританська імперіяФранціяПетербургПетроградНімецька імперіяНімеччинаБалканиБосфорСередземномор'яКарл МарксМарксєвреїЛютневий переворотМикола IIТимчасовий урядГеоргій ЛьвовАвстро-Угорська імперіяЛавр КорніловОлександр КеренськийКеренськийМикола ДухонінМикола КриленкоБрест-ЛитовськБрестський мирний договірКримСРСРСССРМоскваСанкт-ПетербургОлександр КолчакКолчакРомановиСредні КарловціСербіяРПЦ заграницейРПЦ Московського патріархатуРПЦрелігіяПравослав'яЯпонська імперіяТретій РейхРейхАдольф ГітлерГітлерГитлерВермахтЧервона арміяРОААндрій Власовгенерал ВласовСШАКанадаВолодимир ПутінПутінПутинКГБІнтернетБелое движение РоссииБелая революцияБелое ДелоРусская революциямонархіямонархізмБіла еміграціяДемократіяцарська РосіяцаризмдемократіяМайданЄвросоюзМінські угодиДонбасАнгела МеркельМеркель"Новичок"КремльНаціоналізмНаціонал-демократіянаціоналізмнаціонал-демократіяРусский маршРусское национальное движениепартія НародВолодимир ЖириновськийЖириновськийІсторіяполітика

«Белое движение: реванш необільшовикам у Росії» або «Олексій Навальний – нова надія Білого руху»

Неділя, 23:45, 28.02.21

Рейтинг
120 0
Переглядів
860

0
0
У цій статті згадуються

 

«Белое движение: реванш необільшовикам у Росії»

або

«Олексій Навальний – нова надія Білого руху»

Багатьом із нас з курсу всесвітньої історії відомо про Громадянську війну в Росії (1917-1922), яка почалася з Жовтневого перевороту (25 жовтня – старий стиль, 7 листопада новий стиль), який очолив славнозвісний Володимир Ленін (він же Ульянов). Тоді осінню 1917 року Російська імперія воювала у Першій Світовій війні, або як ще тоді казали – Великій війні. Військові кампанії 1916 року для Російської імператорської армії були успішні. Царська армія нанесла потужний удар по австрійській армії, яка впевненими кроками йшла до краху, через свої багатонаціональні розбіжності. Галичина хоч і не вся, але переважна її територія знову опинилася під владою царя. На Кавказькому фронті російські імперські війська увірвалися вглиб Османської імперії (теперішня пн-сх Туреччина). Здавалося, що Російська імперська армія починала повертати свій потенціал і впевнено готувалася до вирішальної та наступальної весняно-літньої кампанії 1917 року. 1916 рік також став переломним для всіх імперій Антанти (Російська, Французька і Британська імперія), бо у ході війни вони перейняли ініціативу у власні руки. Проте подальші події у Петрограді (Петербург у 1914 році, через початок війни з Німецькою імперією був перейменований) на протязі лютого-жовтня 1917 року, докорінно змінили хід війни на Східному фронті в користь Троїстого (Четверного) союзу та вивели з боротьби Російську імперію. Звісно у падіння царської влади в Петрограді були зацікавленні не тільки німці, які прислали туди Леніна з німецько-єврейським комунізмом Карла Маркса, ай їхні (царської Росії) союзники – британці. Лондон боявся захоплення Балкан царською армією та здобуттям проливу Босфор, який давав вихід у Східне Середземноморя. Тому у лютому 1917 року відбувається переворот (не плутати з ленінським). В результаті 2 (за новим стилем 15) березня 1917 року Микола II відрікається від престолу в користь свого брата Михайла Олександровича, який же на наступний день також відречеться від престолу. В результаті владу отримав Тимчасовий уряд на чолі якого буде князь Георгій Львов.

Тимчасовий уряд зразу заявив, що Російська імперія буде продовжувати війну «до победного конца» і не планує укладати сепаратний мирний договір з Німецькою імперією. Проте більшовики та анархісти, ще з березня 1917 року, активно в рядах солдатів царської армії поширювали свої ідеї та навіювали революційні настрої. Армія, яка повністю не розуміла, що відбувається у Петрограді, ставала деморалізованою. Багато солдатів відмовлялися йти в наступ, інші проголошували революційні більшовицькі та анархістські вимоги, а більшість під шум та масове незадоволення, просто втікали з фронту або здавалися німцям та австрійцям в полон. Звісно на фоні цього всього, командування в кінці червня 1917, проводить по суті останню наступальну операцію в Галичині. Просунувшись та взявши Галич, Калуш та Станіслав, наступ завершився. Війська почали обговорювати накази і повставали. Цим скористалися німці з австрійцями, і згодом царська армія була відкинута по суті до колишнього кордону, а саме до австрійських Бродів (до війни це було прикордонне австрійсько-галицьке місто).

Через цей наступ різко піднявся в авторитеті генерал Лавр Корнілов, який 18 липня 1917, став Верховним головнокомандувачем армії. Саме Корнілов став останньою людиною, яка намагалася врятувати Російську імперію від краху, а армію від поразки. Корнілов був незадоволений демократизацією армії, яка на його думку підривала її боєздатність. Тому після захоплення Риги німцями, він відкрито виступає проти політики Тимчасового уряду. З фронту в бік Петрограду він послав 3-й кінний корпус для «встановлення міцної влади і придушення силою більшовиків» (серпень, за новим стилем вересень 1917). Але його «мятеж» був подавлений, а сам він був арештований. Новим головнокомандуючим став Олександр Керенський. Бунт Корнілова виявився останньою спробою врятувати імперію від падіння. 25 жовтня (за новим стилем 7 листопада) 1917 року відбулася «Жовтнева революція» на чолі з Леніним, який відкрито говорив про сепаратний мир з німцями (які його прислали, а згодом в роки Громадянської війни він став маріонеткою британців). Тимчасовий уряд був ліквідований, а більшовицька влада виступила до всіх воюючих країн зі закликом укласти демократичний мир без анексій і контрибуцій. Але їхні наміри ніхто не підтримав.

Тоді більшовицька влада дала наказ тимчасовому (листопад-грудень 1917 року) головнокомандувачу армії Миколі Духоніну (при Керенському був керівником його військового штабу) припинити військові дії на Східному фронті, і направити пропозицію миру країнам Четверного союзу (Троїстого). Духонін, який був антибільшовиком відмовився це виконувати. В результаті Духоніна зняли з посади. Новим і тимчасовим головнокомандуючим став комісар по військовим справам - прапорщик Микола Криленко. Прибувши у Ставку (де знаходився головнокомандуючий штаб царської армії) в Могильов (нині Білорусь), Криленко арештував Духоніна, якого згодом охорона того ж Криленка, прямо на пероні вокзалу заколола штиками. Самого Криленка в 1938 році розстріляли за так звану «антибільшовицьку діяльність».

15 грудня 1917 року в Брест-Литовську (нині Брест, Білорусь) між німецькою та радянською делегаціями був підписаний сепаратний мир. Розпочалися переговори, щодо післявоєнних наслідків. В результаті 3 березня 1918 року у тому ж самому місті, був підписаний Брестський мирний договір. Згідно якого радянська Росія втрачала близько 1 млн квадратних метрів. Німецька армія окупувала колишні володіння Російської імперії, такі як: Східна Польща (у центрі з Варшавою), Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Фінляндію. Радянська влада мала виплатити контрибуцію у розмірі 6 млрд марок, передати кораблі та інфраструктуру Чорноморського флоту та визнати Незалежність України. Після цього на просторах колишньої Російської імперії розпочинається Громадянська війна. Офіцери та солдати уже колишньої царської армії, які залишилися вірними монархії і царю, стали називатися Білогвардійцями. Вони вступили в бій з більшовиками за владу і відновлення свого режиму. Я звісно не буду заглиблюватися в хід цієї війни, але напишу коротко. Білогвардійці на чолі з Олександром Колчаком програли цю війну, хоч їх підтримували союзники по Антанті. Але їхні «союзники» були насправді зацікавлені у вивезенні всього золотого запасу з імперії, а не в наданні справжньої військової допомоги білогвардійцям у відновленні їхнього режиму. Якби Антанта справді була зацікавлена у відновленні монархічної влади у Росії, то більшовики були б розгромлені за лічені місяці (так як спочатку їхня «робітничо-селянська армія» була повним примітивом). Але який сенс був Британії громити більшовиків, якщо вона була зацікавлена у послабленні і знищенні імперської влади в Росії? Звісно ніякий. Тому вона активно сприяла вивезенню царського золота з портів Одеси, Мурманська та Владивостока.

Україна також була втягнута у цю війну і стала також епіцентром протистояння більшовиків з білогвардійцями. Після капітуляції Німецької імперії у «Великій війні» (Перша Світова війна), а саме 11 листопада 1918 року, всі договори Німеччини у цій війні ставали недійсними і вона повністю відмовлялася від всіх своїх завоювань (у тому числі Брестський мирний договір і його умови). Тому наприкінці 1918 року більшовики почали наступ на Україну. Звісно Білогвардійці також були зацікавленні у відновленні своєї влади на Україні, тому вступили у бій з більшовиками. Проте уже з 1920 року, а саме з українського Криму - Білогвардійці на кораблях втікають у Туреччину та на Балкани. А через два роки по суті завершується ця війна, де остаточну перемогу здобули більшовики, які у тому ж 1922 році проголошують – Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Родина Романових (правляча династія Російської імперії) у 1918 році була розстріляна, а лідер Білогвардійців – Колчак був розстріляний у 1920 році. Багато солдатів, офіцерів, генералів Білої армії емігрували на Балкани, де здебільшого осідали у Греції, Болгарії та Сербії. У Сербію в Средні Карловці у 1920 році емігрувала ЗАКОННА Російська Православна Церква (там вона стала РПЦ заграницей), яка після Другої Світової війни, через окупацію Балкан – Червоною армією, емігрує в США, де знаходиться до сьогодні і яка не визнає РПЦ Московського патріархату в Москві. Саме церква стала тим центром, який об’єднував весь Білий рух у еміграції (військових, політиків, інтелігенцію, дворянство, науковців, культурних діячів, меценатів, підприємців, священників, які залишилися вірними монархії), який був розкиданий на Балканах, у Німеччині, Франції, Британії, Японській імперії (Маньчжурія і Харбін) та в США.

Ближче до Другої Світової війни, Білий рух став на бік Третього Рейху і Адольфа Гітлера. Саме на нього покладали великі надії колишні Білогвардійці, які радо вітали вторгнення Вермахту в СРСР у 1941 році. Багато представників Білого руху кинулися добровольцями у великий Вермахт, щоб звільнити Росію від більшовицького іга. Славнозвісна мільйонна РОА сформована в Росії, під час війни з колишніх радянських солдат та офіцерів, і людей, які були налаштовані проти більшовиків, стала також на бік Третього Рейху і Білого руху. Сам генерал Андрій Власов, який очолював РОА, тісно співпрацював з керівництвом Білого руху та став головним символом звільнення «священної Росії від антихристів – більшовиків» (так зазначала РПЦ заграницей). Проте переломний 1943 рік та його головні битви за Сталінград і під Курськом, докорінно змінили хід війни. Німці почали плавно відступати на Захід. Так само і також плавно відходила на Захід - мрія Білого руху про звільнення Росії від більшовиків. Багатьох із РОА в Німеччині, Австрії, Чехії та Югославії у кінці війни американці і британці видали СРСР. Білий рух був змушений покинути Балкани та Маньчжурію через окупацію СРСР та Німеччину, Францію і Британію через переслідування з боку радянських спецслужб. Після Другої Світової війни більшість з них осіли в США та Канаді.

Звісно після 1945 року активність Білого руху в боротьбі за звільнення Росії від більшовиків – впала, і то значно впала. Більшість з них осіла в Штатах, яка почала поступово асимільовуватися у американському середовищі. Проте залишилися ті, які досі памятають про свої коріння з Росії. І знову РПЦ заграницей стала центром Білого руху, але тепер в США. Вона після війни тривалий час, ще намагалася тримати звязки Білого руху по всьому світу. Хоча більшість із них, уже не вірили у повернення в Росію та в повалення більшовицько-комуністичного режиму. Проте 1991 рік дав вогник надії, коли СРСР припинив своє існування. Першою в Росію увірвалася РПЦ заграницей, масово відкриваючи у 90-х роках свої церкви. Вони не визнавали РПЦ Московського патріархату, яку називали «КГБ-шною». Але коли у 2000 році до влади в Росії прийшов Володимир Путін, діяльність РПЦ заграницей на території країни стала під питанням. Путін підтримував «КГБ-шну» РПЦ Московського патріархату. Тому в 2007 році він намагався влити закордонну РПЦ у склад РПЦ Московського патріархату. Але нічого не вийшло, РПЦ заграницей в США відмовилася від цього. Як там не було в релігійних справах, але 1991 рік і розвал СРСР дав новий шанс для Білого руху. Нині в Росії та США, і поза їхніми межами, в інтернеті діють об’єднання прихильників Білого руху та реставрації його влади.

Інтернет дав широкі можливості для об’єднання представників і прихильників Білого руху по всьому світу, а саме його соціальні мережі та портали. Є нині інтернет-ресурси так званого Білого руху в Росії і поза її межами, які мають навіть цілу політичну програму. Я не буду перерозказувати, що вони хочуть, а просто кину один уривок їхньої програми 2012 року (політичних цілей):

«Заявление об организации Национально-Освободительного Белого движения России!

Сегодня, за 5 лет до столетия страшнейшей трагедии для нашего народа, когда в 1917 году террористы, объединенные экстремистской идеологией коммунизма захватили Россию, лишив её исторического имени и предназначения - Православной страны для Русских, разделили на части в угоду ненавистникам её! Укрепившись в нашей стране, через невиданный до этого в Мире геноцид (по этническому и религиозному признакам) русского и других коренных народов России, насилие и унижение граждан её, они все это сделали и делают во имя уничтожения нашей Родины - России, во имя безнаказанного права грабить её, убивать и насиловать, использовать народ её созидавший и осваивавший веками - для своих сумасшедших политических и экономических экспериментов и личных амбиций и корысти!

Сегодня с 2010 по 2012 год – подсознательно, на ментальном уровне, народное протестное движение выбрало Белый цвет, а национально-освободительное русское движение подняло Имперское знамя Великой России (использовавшееся лидерами Белого движения и добровольческой армией) и стало себя наименовать Белым сопротивлением и Белой революцией.

Потому СЕГОДНЯ, что как никогда - становится вновь актуальна Белая идея: очищения России от необольшевистской советской скверны! Белое Дело наших предков, не доведенное до конца лидерами Белого движения 20 годов 20 века! Белое дело - возвращение России на единственно возможный европейский цивилизационный путь, Великой Европейской Православной страны и самой терпеливой европейской нации на путь ее естественного исторического развития!

Сегодня нам противостоят прямые по роду или по духу потомки и правопреемники большевиков и коммунистов, гордящееся вековым порабощением нашей страны и нашего народа, считающие себя исключительными и достойными всего того, что они нажульничали и наворовали, за несколько поколений своего ига над Россией! Безответственно готовые бросить нашу многострадальную страну и наш вымирающий от их ига народ - в горнило Третьей Мировой войны с Западом только во имя своих амбиций и миллиардов личного состояния!

Но настало время отвечать за Все то что они сотворили с Россией, настало время Русской Революции, настало время Русской свободы и демократии во имя наций и народов России! Настал момент Истины, когда решается быть ли нашей Родине – Россией – Великой Православной, демократической, свободной державой, либо стать сырьевым придатком Китая и Мусульманского мира – Евразией! С диктатором Путиным!

- «Им нужны великие потрясения – нам нужна Великая Россия!» Петр Аркадьевич Столыпин.

Именно поэтому мы, в день очередного и уже мало что меняющего митинга - Белого протестного сопротивления граждан РФ, образовываем данную группу, как начало объединяющего движения всех в единой Белой борьбе с красно-коричневым злом и совковым реваншизмом, для координации подготовки революционных действий и самой Русской революции БЕСКРОВНОЙ, но БЕСПОЩАДНОЙ, возвращающей России и русскому народу надежду, утверждающей контрреволюционные цели и задачи наших предков - Героев Белого Движения России!»

З цього тексту стає зрозуміло, що теперішні прихильники Білого руху в Росії і за її межами, виступають за боротьбу з «необільшовицькою владою» в країні. Тобто її усунення і реставрація білогвардійської влади (типу конституційної монархії, хоча про це мало говориться і взагалі згадується). Але слід звернути уваги на те, що ніхто не говорить про запрошення нащадків династії Романових в Росію, після повалення «необільшовиків» (нащадків більшовиків, які отримали владу у спадок від своїх попередників в сучасній Росії, типу такі як Путін та представники Думи). Ще турбує той факт, що цю програму висувають прихильники Білого руху в Росії. Я не сперечаюся, що серед них також є багато нащадків колишніх білогвардійців, які дивом приховали своє минуле і вижили при радянській владі. Але це в будь-якому випадку, було створено не безпосередньо Білою еміграцією.

По-друге, щодо нащадків більшовиків, які нині керують в Росії, то про них Білий рух зазначає, що вони -  «готовые бросить нашу многострадальную страну и наш вымирающий от их ига народ - в горнило Третьей Мировой войны с Западом только во имя своих амбиций и миллиардов личного состояния!». Також вони (Білий рух) зазначають, що настав час «Русской революции» і «настало время Русской свободы и демократии во имя наций и народов России! Настал момент Истины, когда решается быть ли нашей Родине – Россией – Великой Православной, демократической, свободной державой, либо стать сырьевым придатком Китая и Мусульманского мира – Евразией! С диктатором Путиным! Тобто з цього випливає, що передбачається демократія, попередження про війну «необільшовиків» з Заходом (це слова 2012 року) заради своїх статків (в роки Першої Світової та Громадянської війни, Захід в обличчі Франції, Британії та США був союзником царської Росії). Також у цих словах ми бачимо заклик до реваншизму і героїзації Білогвардійців – «Белого протестного сопротивления граждан РФ, образовываем данную группу, как начало объединяющего движения всех в единой Белой борьбе с красно-коричневым злом и совковым реваншизмом, для координации подготовки революционных действий и самой Русской революции БЕСКРОВНОЙ, но БЕСПОЩАДНОЙ, возвращающей России и русскому народу надежду, утверждающей контрреволюционные цели и задачи наших предков - Героев Белого Движения России!».

З політики безпеки, я не буду зазначати, що це за «організація», яка виступає за повалення «необільшовицького режиму» в Росії. Але можна зрозуміти, що такі заклики і цілі на території Росії – це дорога у тюрягу (вязниця), і автоматичний статус опозиціонера. Я особисто знаю, що є такі наміри і цілі навіть серед представників Білого руху в Штатах та в інших країнах. Але до такого радикалізму ближчими є прихильники Білого руху саме в межах Росії. Поза її межами - ближчі переважно до західної демократії і поміркованого націоналізму. Нині Білу еміграцію, використовують на Заході, як підбурювача до революційно-демократичних змін в Росії, де ставка робиться на Олексія Навального. Останнім часом ми Олексія Навального знаємо, як головного опозиціонера Росії. Представники і прихильники Білого руху, як в Росії і поза її межами не відкидають того факту, що Навального підтримує Захід. Проте я не дарма писав про спрямування на демократію і поміркований націоналізм в колах нащадків Білої еміграції. Бо політичні погляди Навального цьому відповідають.

Олексій Навальний

Тому я пропоную ознайомитись з короткою біографією Навального, щоб зрозуміти, що він собою представляє та яке відношення має до Білого руху. Про Навального нам відомо, що його батько українець (із колишнього села Залісся, Київської області УРСР, нині Чорнобильська зона – 600 метрів від Чорнобиля), а мати росіянка. Хоча в ефірі телеканалу «Інтер» себе називав більш українцем (станом на 2013 рік), аніж росіянином. За освітою юрист. Бідним по суті ніколи не був, бо в 1997 році у віці 21 року, ще будучи студентом юридичного факультету Російського університету дружби народів - заснував ТОВ «Несна». Також володів 25 % сімейного підприємства ТОВ «Кобяковська фабрика з лозоплетіння» (в Одинцовському районі Московської області) в рівних частках разом із батьком, матір'ю і братом. Тоді ж, 1997 року, зареєстрував ще одну фірму, а саме ТОВ «Аллект». 2000 року, разом із друзями з юридичного факультету РУДН, відкрив фірму «Н. Н. Секьюритиз». Навальний був власником 35 % акцій цієї компанії і займав у ній пост головного бухгалтера. «Н. Н. Секьюритиз» торгувала цінними паперами на біржі, у підсумку ця компанія збанкрутувала. У 2001 році Навальний виступив співзасновником ТОВ «Євроазійські транспортні системи». Фірма займалася логістикою, заробляючи на автомобільних вантажоперевезеннях. 2009 року Навальний склав кваліфікаційний іспит в адвокатській палаті Кіровської області. 2010 року Навальний перевівся у Московську міську адвокатську палату. У 2009 році Навальний також заснував ТОВ «Навальний і партнери», але в 2010 році цю компанію було ліквідовано. У листопаді 2011 року виконавчий директор «Американського інституту сучасної Росії» і колишній адвокат ЮКОСу - Павло Івлєв найняв Навального для надання юридичних послуг, виплачуючи тому гонорар у розмірі 10 тисяч доларів у місяць.

У лютому 2012 року Національний резервний банк (НРБ) Олександра Лебедєва (володіє 15 % компанії «Аерофлот») висунув Навального кандидатом у раду директорів «Аерофлоту». Навальний погодився стати директором, заявивши, що, якщо його оберуть, то він зосередиться на корпоративному управлінні та антикорупційній діяльності. 25 червня 2012 року Навальний увійшов до ради директорів «Аерофлоту» згідно з рішенням річних зборів акціонерів. Також Навальний увійшов до складу Комітету з кадрів і винагород Ради директорів «Аерофлоту». У лютому 2013 року повідомлено, що Навальний взагалі не був висунутий кандидатом у новий склад ради директорів «Аерофлоту».

Після вступу до законної сили вироку зі справи «Кировлеса» 16 листопада 2013 року, Адвокатська палата Москви позбавила Навального статусу адвоката. Справа в тому, що 18 липня 2013 року було визнано його Ленінським районним судом міста Кірова - винним у розкраданні майна в особливо великих розмірах державної компанії «Кировлес». Тому був засуджений до п'яти років колонії загального режиму. Його звинуватили у тому, що в 2009, перебуваючи на посаді радника губернатора Кіровської області, він вступив у змову з директором «Вятської лісової компанії» Петром Офіцеровим та організував розкрадання лісу на суму понад 16 млн рублів (понад 3,8 млн грн). Олексія Навального було взято під варту в залі суду і поміщенно у СІЗО, однак вже на наступний день Кіровський обласний суд змінив запобіжний захід на підписку про невиїзд, внаслідок чого Навальний був звільнений. Прихильники Навального, а також найбільші правозахисні організації, ряд експертів і іноземних держав засудили вирок, назвавши його політично мотивованим.

17 липня 2013 року був офіційно зареєстрований кандидатом на виборах мера Москви. Був висунутий кандидатом від партії «РПР — Парнас». Серед передвиборчих гасел — розширити повноваження місцевого самоврядування, вирішувати конфліктні ситуації навколо будь-якого нового будівництва шляхом референдуму місцевих жителів, заборонити виконання лезгинки в публічних місцях вихідцями з Кавказу, натомість дозволити проведення гей-парадів. За результатами голосування отримав 27,24 % голосів активних виборців (632 697 голосів), набравши більше голосів, ніж Мельников (КПРФ), Мітрохін (Яблуко), Дегтярьов (ЛДПР) та Левич (Справедлива Росія) разом узяті, але поступившись чинному виконувачу обов'язків мера Москви Сергію Собяніну з його 51,37 %.

У січні 2014 року партія «Народний Альянс» на чолі з Олексієм Навальним висловила підтримку учасникам українського Майдану та засудила силовий сценарій придушення акції протесту з боку влади. Також у заяві йшлося, що членство України в Євросоюзі не суперечить інтересам Росії, яка також має рухатися до європейських цінностей. Навальний не підтримував захоплення Росією Криму, нагадуючи про зобов'язання Росії гарантувати територіальну цілісність України в обмін на відмову останньої від ядерної зброї, а також про те, що у 2005 році президент Росії Володимир Путін виступав проти перегляду кордонів, сформованих після розпаду СРСР. 20 березня 2014 року газета «The New York Times» опублікувала статтю Навального, в якій він просив ввести додаткові санкції проти «внутрішнього кола Путіна», зокрема Навальний закликав західні країни заморозити фінансові активи та конфіскувати власність великих російських бізнесменів. Фонд боротьби з корупцією Навального підготував розширений список осіб для санкцій з боку Євросоюзу.

9 червня 2017 року Навальний визнав, що на Донбасі воюють російські війська і пообіцяв вивести їх, якщо стане президентом Росії. Також він пообіцяв у випадку перемоги на президентських виборах виконати російську частину Мінських угод і передати Україні контроль над кордоном та зазначив, що через дії Путіна Росія отримала в особі України державу, де 40 мільйонів осіб будуть довго вороже ставитися до Росії. Водночас Навальний зазначив, що після виведення російських військ більшій частині жителів Донбасу необхідно надати амністію та гарантії, що вони не піддаватимуться незаконним репресіям. Ще 2014 року Навальний так прокоментував анексію Криму Росією та його повернення Україні: «Крим — це що, бутерброд із ковбасою, чи що? Його туди-сюди повертати…».

У вересні 2019 року напередодні виборів до Московської міської думи, від «Фонду боротьби з корупцією» командно опублікував серію викритих схем злочинного збагачення депутатів від «Єдиної Росії» та членів їх родин на своєму YouTube каналі. Джерелом розслідувань стали відкриті дані декларацій, реєстри об'єктів нерухомості та майнових прав, реєстраційні дані фірм. А вже 20 серпня 2020 року Навального госпіталізували до лікарні швидкої медичної допомоги № 1 Омська після того, як йому стало зле у літаку з Томська до Москви. Він перебував без свідомості в реанімації й був підключеним до апарату штучної вентиляції легень. 21 серпня, за даними УМВС Омської області, в організмі Навального виявили промислову хімічну речовину, однак її концентрацію встановити не змогли (2-етилгексил дифеніл фосфат). 22 серпня Навального літаком перевезли з Омська до Німеччини, де в клініці «Шаріте» в Берліні йому проведуть широку діагностику. Олексій Навальний отримав офіційний статус «гостя канцлера» Ангели Меркель. 24 серпня німецькі лікарі зробили висновок, що Навального ймовірно отруїли речовиною групи «холінестерази». Станом на цей день, він досі лишався у штучній комі без загроз для життя, але лікарі припускали довгострокові наслідки для здоров'я.

2 вересня 2020 року лабораторія Збройних Сил Німеччини (Бундесверу) знайшла в організмі Навального сліди отрути з групи «Новичок». МЗС України засудило отруєння Навального. Сліди бойової речовини знайшли не тільки в організмі, але й речах Навального, включно з пляшкою води. 6 вересня глава британського МЗС Домінік Рааб заявив про причетність Кремля до отруєння Навального. 7 вересня Олексія Навального вивели зі стану штучної коми, його стан покращився, його почали поступово відключати від апарату штучної вентиляції легенів. 14 вересня ще дві лабораторії (з Франції та Швеції) підтвердили отруєння Навального саме «Новичком». 23 вересня Навального виписали із лікарні. Під час лікування Навального конфіденційно відвідувала Ангела Меркель.

«Навальний і його звязок з Білим рухом»

В 2007 році Навальний став співзасновником націонал-демократичного руху «Народ». Навальний зазначав, що «национализм является одним из «ключевых, определяющих пунктов» идеологии движения, и сам относит себя к «нормальным русским националистам». По словах Костянтина Воронкова, біографа політика – «Навальный называет себя «национал-демократом»». В нульових роках Навальний був учасником націоналістичного руху «Русский марш», який використовує прапор Російської імперії, а представники здебільшого є націонал-імперіалістами, які є прихильниками Білого руху і реставрації його влади. Звісно згодом він намагався себе виправдати, коли на нього ставку зробив Захід. У 2013 році він пояснював свою участь в цих маршах так: «Моё участие в «Русском марше» сейчас превратится в адову кинокомедию: как Бонифаций в окружении детей, буду идти в толпе из 140 фотографов и операторов, старающихся снять меня на фоне зигующих школьников. Естественно, наши «кремлёвские друзья» сделают всё, чтобы этих зигующих вокруг меня было всегда много».

В 2008 році було оголошено про створення «Русского национального движения», у склад якої входили «Великая Россия» і «Народ» (Навальний входив у її склад). Навальний обіцяв, що вони братимуть участь в чергових виборах в Госдуму. Також він зазначав: «Я думаю, такое объединение получит достаточно большой процент голосов и будет претендовать на победу… Стихийного национализма у нас придерживается до 60 процентов населения, но политически он никак не оформлен». А в червні того ж 2008 року на конференції «Новый политический национализм» ДПНИ і рух «Народ» підписали договір про співпрацю. Стосовно цього Навальний заявив: «новый политический национализм» — движение демократическое, в чём оно даст «сто очков вперёд записным либералам». Також він вважав «ДПНИ Александра Белова и «Великую Россию» Андрея Савельева умеренными организациями, подчёркивая, что национализм «должен стать стержнем политической системы России».

Стосовно міграційної політики Навальний зазначав: «Моя идея заключается в том, что не нужно табуировать эту тему. Провал нашего либерально-демократического движения связан с тем, что они в принципе считали какие-то темы опасными для обсуждения, в том числе тему национальных межэтнических конфликтов. Между тем это реальная повестка дня. Надо признать, что мигранты, в том числе и выходцы с Кавказа, зачастую едут в Россию со своими очень своеобразными ценностями. Такого уровня предрассудки русские преодолели ещё во времена Ярослава Мудрого. Например, в Чечне женщин, которые ходят без платков, расстреливают из пейнтбольного ружья, а потом Рамзан Кадыров заявляет: «Парни молодцы, настоящие сыны чеченского народа!». Потом эти чеченцы приезжают в Москву. А у меня здесь жена и дочка. И мне не нравится, когда люди, которые говорят, что женщин нужно расстреливать из пейнтбольного ружья за то, что они без платочков ходят, устанавливают здесь свои порядки» (Алексей Навальный в интервью журналу GQ). В 2008 році Навальний підтримав російські війська в Південній Осетії. Виступав за повну блокаду Грузії. Закликав депортувати всіх громадян Грузії з території Росії. Грузинів назвав «гризунами». Згодом у тому ж 2013 році (року «каяттю» за свої праві погляди) він визнав свої слова, але зазначив, що жаліє за них.

P.S.

В даній статті я хотів викласти коротку історію про Білий рух та про спробу їхніх нащадків дати в теперішні часи реванш «необільшовикам». І про те, як нині даний рух використовують на Заході, як спробу повалити путінський режим, через прихильника російського імперського націоналізму - Олексія Навального. Навальний має пряме відношення, як мінімум до прихильників Білого руху в Росії. Але через свою активну антикорупційну політичну діяльність, у російському суспільстві він набув популярності. Також після вбивства Бориса Нємцова, він став головним опозиціонером в Росії. Тому Захід вирішив його використовувати у своїх цілях. Навальному довелося відмовитися від своїх публічних поглядів, а саме російського імперського націоналізму і стати так званим «націонал-демократом». Я не відкидаю версії, що можливо Навальний – це спектакль Путіна і Жириновського, які десь всередині душі є «ярими російськими націоналістами з імперськими замашками». Тут слід згадати слова і заяви жиріка (він же Жириновський). Він також, як і Навальний є прихильником російського імперського націоналізму і вороже налаштований до всіх кавказців в Росії. Не дарма жирік в 2006 році вніс законопроект «О реабилитации участников Белого движения». Але даний законопроект відхилили, ще в першому читанні.

А можливо Навальний, як Ленін - «на два табори працює». Бо в 1917 році Леніна в Петроград послали робити революцію – німці, а далі після падіння уже їхньої німецької монархії у 1918 році, Ленін почав співпрацювати з британськими та американськими євреями (які ж в Німеччині у 1918 році єврейським «Союзом Спартака» повалили німецьку монархію). Білий рух і практично всі російські емігранти вважають Навального «прозахідним» політиком, який несе в Росії демократичні цінності. Також слід зазначити, що білоемігранти за століття після Громадянської війни стали демократизованими. А от їхні прихильники в Росії, нині з російського імперського націоналізму та демократії формують так звану «націонал-демократію». Тому Навальний став новим символом боротьби з «необільшовиками» в Росії для Білого руху і всієї російської еміграції.

Як там не було, я особисто підтримую Білий рух в намірах повалити в Росії «необільшовицьку» владу. Яке я маю відношення до Білого руху? Я нащадок білогвардійців. Білогвардійці, як солдати так і офіцери колишньої Російської імперської армії в Першій Світовій, були не тільки росіянами. Серед них було багато поляків, українців, чехів, білорусів, німців, сербів, болгар, литовців, латвійців, естонців та фінів. Мій прадід (Vladimir Steinmeier), який був волинським німцем, в 17 років у 1914 році потрапив на Східний фронт. Він у формі російської імперської армії та в чинні прапорщика (так як встиг закінчити військове училище – теперішній військовий ліцей) воював проти австрійців на Галичині та Волині. Був учасником Брусиловського прориву. І навіть після революційного 1917 року він залишився вірним імператору і згодом поповнив лави Білогвардійців. В 1920 році був евакуйований з Криму в Стамбул. Звідти повернувся на Волинь і поповнив лави польської армії, яка воювала проти більшовиків. Він народився наприкінці 90-х років 19 століття. Саме покоління народжених у це десятиліття в Європі стало «золотим», бо більшість з них брали участь, як в Першій Світовій війні, так і в Другій Світовій. Тому мій прадід в 1939 році, у віці 42 років був мобілізований у польську армію, як відставний офіцер. В тому ж році біля Лодзі (нині Польща) він потрапив в полон до своїх, як кажуть «одноплемінників» - німців. Тоді він вперше у житті вступив у свою рідну німецьку армію. Брав участь в захопленні Франції, Югославії та Греції. А в 1941 році воював на Східному фронті. Дійшов до Москви, а в 1943 році загинув у битві під Курськом. Парадокс його долі полягав у тому, що в роки Громадянської війни у Росії, будучи ще молодим хлопцем, він бився за Курськ осінню 1919 року проти більшовиків (тоді його армія також програла). Більшовики також в моєї родини у Росії забрали маєток. Тому історію я знаю, і звісно підтримую повалення в Росії «необільшовицької» влади. Але я розумію, що вже такої Росії, яка була до 1917 року, уже не буде. Мені не вернути дворянського статусу і маєтку у тій Расєї. Але помститися «необільшовикам» – це як кажуть християни - святий обов’язок. Тому Історія це така річ, яка у певні періоди нашого існування повторюється, але здебільшого своєю суттю, а не формою. Проте її слід весь час вчити та робити висновки, щоб згодом не стати на «граблі», на які до тебе вже ставали.

Коментарі

Немає коментарів
Politiko – перша українська політична соціальна мережа, яка об'єднує політиків, експертів, журналістів, лідерів партій та виборців України в рамках одного співтовариства.

Записи по темі